Цінна знахідка

• Тебе чекає Кор, - повідомив вартовий на воротах, як тільки Оля з'явилася у проході. – Він буде у бункері.
• Дякую, - відповіла дівчина. – Я зараз їду.

Вона повернулася до Роба і Рока, які саме заходили на базу.

• Друзі, - розпочала вона. – Організуйте розміщення новеньких. Якщо є поранені, направляйте їх до гравібаса. Я зараз їду в бункер. Також доукомплектуйте вільні місця звільненими для чіпування у бункері. Організуйте харчування та відпочинок. Сьогодні ми маємо повернутися на головну базу. Потрібно підготувати не менше сотні бійців. Роб, ти будеш головним у цій групі. До праці!

Роздавши вказівки, Оля підійшла до гравібаса та сіла за кермо. Вона відкинулася на спинку та заплющила очі. Події кількох останніх годин її виснажили. Дуже хотілося спати, але ще більше хотілося їсти. Оля струснула головою, наче намагалася відігнати від себе голод та сон, як нав'язливих мух та сконцентрувала увагу на бункері та майбутньому завданні.

• Цікаво, - міркувала вона, поглядаючи, як поранені та колишні в'язні займають вільні місця у транспортному засобі. – Що у зразках знайшов Кор? Або нічого не знайшов.

Воротар почав відчиняти ворота.

Оля озирнулася. Всі місця зайняті. Пора їхати. Гравіцикл поволі вислизнув з воріт і стулки зачинилися.

Минуло всього кільканадцять хвилин, як транспорт зупинився край лісу біля входу в бункер.

Оля зістрибнула з крісла та попрямувала до входу.

Раптом вона різко зупинилася та кинулася назад до гравібаса.

• Всі у гравік! – вигукнула вона. – Негайно!

Особовий склад, просто виконуючи команду за мить уже був на місцях, а ось зі звільненими сталася заминка. Вони нічого не розуміли у подіях, які відбуваються навколо і не поспішали з діями.

• Швидше! Швидше! – підганяла дівчина. – Ми рушаємо!

Десь знизу почувся голос чупакабр. Вони вже помітили своїх жертв і намагалися якнайшвидше вибратися з невеличкого яру, щоб поласувати свіжою поживою.

Оля щосили натиснула на газ. Гравібас рвонув з місця. Всі залишилися неушкодженими, хоч зуби першої чупакабри клацнули біля вуха крайнього пасажира.

Оля повела транспорт у напрямку рівнини, щоб якнайдалі відвести від бункера непроханих гостей. Чупакабри, а їх було четверо, щодуху мчали чистим полем за своєю жертвою.

Погоня тривала кілька хвилин. Темп чупакабр почав знижуватися, а потім і зовсім зник. Нарешті вони зрозуміли, що взяти цю здобич їм не під силу. Вони зупинилися і дивилися на гравібас, який також дещо пригальмував, а потім і зовсім зупинився. Здобич і мисливець стояли навпроти один одного на відстані в кілька метрів. Чупакабри рикали та булькали, переминаючись з ноги на ногу, ніби обмірковуючи подальшу можливість переслідування здобичі. Мабуть не дійшовши згоди, одна чупакабра зробила стрибок у напрямку людей. Оля натисла на газ і гравібас стрімко рвонув з місця. Пробігши кілька метрів, переслідувач зупинився, задер голову та щосили рявкнув. Постоявши на місці, споглядаючи на втікачів, мисливець повернувся до своєї зграї. Отримавши кілька риків зі сторони колег, нападник опустив голову та попрямував у напрямку лісу. Решта чупакабр прослідувала  за ним.

• Ну нарешті! – вигукнув хтось з пасажирів. – Тепер можна повертатися.
• Навіть не уявляю, що б сталося, якби не транспорт, - промовив інший пасажир.
• Що б сталося? – підтримала розмову Оля. – Прийшлося б вбити цих милих сусідів.
• Так, - погодився хтось з пасажирів. – Тут вибір не великий. Або ти їх, або вони тебе.

Гравібас все ще стояв у широкому полі. Пасажири не покидали своїх місць. Всі споглядали демарш чупакабр, які поверталися до лісу, край якого був досить близько.

• Ми теж будемо рухатися, - промовила дівчина і розвернула транспортний засіб у напрямку бункера. – Загроза минула.

Гравіцикл поволі наблизився до бункера і після повної зупинки, пасажири отримали можливість спішитися.

У бункері прибулих зустріли з схвальними вигуками.

• Ми бачили ваші перегони, - промовив Кор. – Добре, що обійшлося без втрат з обох сторін.
• Мені не хотілося їх вбивати, - зауважила Оля. – Тому вирішила відвести їх подалі від нашого помешкання. Але питання, чому вони сюди занадилися?
• Може запах крові їх приваблює? – підкинув ідею хтось з гурту.
• Можливо, - погодився Кор. – Останнім часом ми тут лікуємо досить багато людей.
• Нам потрібно переїхати звідси, - резюмувала Оля. – І я знаю куди ми переїдемо. До речі. Чому ти не питаєш про наші справи стосовно головної бази?
• Як наші справи стосовно головної бази? – продовжив Кор. – Хоча з твого вигляду, я розумію, що все сталося так, як ми і планували.
• Так, але трохи не так, - похитала головою дівчина. – У нашому розпорядженні залишилося не так багато, як би того хотілося.
• Ми запізнилися?
• Запізнилися. Але те, що залишилося ще треба розпакувати і зрозуміти, як це можна використати.
• Розпакуємо і зрозуміємо.
• В тебе є якісь хороші новини?
• Є. Втрат серед особового складу нема. Руки, ноги та голови на місці. Втрачено тільки частини кінцівок, які я не зміг скласти або відновити через значні пошкодження. Всі одужують.
• Дійсно хороші новини. Я тобі ще привезла поранених. Приймай. І привезла ще новеньких на чіпування.