50 Конаки

Малий, як тільки потрапив за ворота бази, так дав стрекача, що аж п'ятки заблищали. Він мчав щодуху крізь гущавину лісу не розбираючи дороги.

Пробігши кілька кілометрів на одному диханні, малий зупинився і став прислухатися до звуків лісу, намагаючись почути звуки погоні. Але вслухавшись та проаналізувавши оточуючі звуки та не почувши звуків погоні, хлопчина трохи заспокоївся. Він вирішив трохи відпочити та визначити напрямок подальшого пересування. Відпочиваючи, утікач зрозумів, що він добрячи зголоднів і потрібно було негайно щось знайти для поповнення життєвих сил.

Він одразу намагався пригадати чого навчали його у школі виживання, яке організувало плем'я. Навчання він часто пропускав, за що батько частенько його карав.

Саме тепер він пожалкував, що пропускав заняття:

- Чому я був такий дурнуватий? Як тепер втамувати голод і залишитися живим?

Голод добре давав себе знати. В животі бурчало, кавкало і завивало.

- Що ж тут можна з'їсти? – міркував малий та нишпорив по прилеглій території, шукаючи що можна покласти в рот:

- Це не можна точно. Щось пам'ятаю з навчання про цю рослину. Це погано виглядає. Не цікаво. Напевне воно отруйне. 

Хлопчина нипав по галявині від рослини до рослини і оцінював їх гастрономічний інтерес з точки зору голодної істоти.

- Ну чому я пропустив стільки корисних повчань від старійшин? – картав він себе. – Що ж тут можна покласти до рота? Мабуть, буду орієнтуватися на власні відчуття. Може і поталанить знайти їстівну річ.

З такими думками малий підійшов до галявини де росли рослини з темно синіми ягодами. Він зірвав ягоду і понюхав її. Ягода мала приємний медовий запах.

- Тепер треба попробувати на смак…

Малий лизьнув. Нічого. Ніякого смаку.

- Спробую розжувати…

Він поклав ягоду до рота та розжував. Приємний солодкуватий смак та медовий аромат вразив малого і він вирішив, що це буде його сьогоднішнім обідом. Збираючи ягоди пригорщами та відправляючи до рота, зголоднілий хлопчик не помітив, що за ним вже спостерігає кілька пар цікавих очей.

- Голод вдалося вгамувати…Тепер треба трохи відпочити. Я подолав значну відстань, тікаючи з полону, отже, я можу собі дозволити маленький відпочинок.

Малий зламав кілька пишних гілок хвойних дерев, знайшов таємне містечко у чагарнику, поклав гілки і, створивши кубельце, приліг відпочити.

Як тільки зручне місце було знайдено, малий скрутився калачиком та поринув у міцний сон, який забезпечили лісові ягоди з приємним медовим ароматом.

Якби хлопчина не прогулював навчання по уроках виживання, він би знав, що ці ягоди, хоч і не є отруйними, проте спричиняють міцний і достатньо тривалий сон, який є дуже небезпечним в умовах знаходження у ворожому або не знайомому середовищі де можна стати потенційною жертвою якоїсь голодної істоти. А голодних істот у дикому лісі блукає чимало.

І такі істоти вже спостерігали за своєю жертвою і чекали, коли міцний сон заволодіє нерозумним дитям, щоб заволодіти його знерухомленим тілом.

Чекати довго не довелося. Велика кількість ягід та втома швидко зробили свою справу. Вже за двадцять хвилин хлопчина міцно заснув.

Спостерігачі тихенько підійшли до сплячого, зв'язали руки та ноги і прив'язаши тіло до жердини, попрямували до свого помешкання.

- Що це сталося? Чому малий раптом заснув? – розмірковував Мус розглядаючи відео з висотного дрона, що залишився не помітним і для малого і для таємних спстерігачів, що поцупили сплячого. – Може у них такі звичаї? Носити своїх одноплемінників на жердинах. А хто їх зрозуміє цих дикунів. Але те, що вони родичі – без сумніву. Така ж жахлива потворність. Ух! Аж мороз під лускою біжить…

Мус продовжив спостерігати згори за чотирма істотами, які доправляли до свого селища дитину прив'язану до жердини.

- Цікаво… Що буде далі? Де вони отаборилися? Невже знову у нас під носом? – говорив сам до себе Мус, спостерігаючи всі події на моніторі дрона.

Година минала за годиною.

Крадії або родичі малого продовжували транспортувати тіло у невідомому напрямку. Хоча тепер напрямок став зрозумілим. Група рухалася у тому ж напрямку, що й Мус у перший день розшуку мутантів. Це був квадрат сім.

Група дісталася до річки де і зупинилася.

В цей же час Мус дав команду групі вирушати на розвідку, що вияснити до кінця місце знаходження людиноподібних істот:

- Група номер один в гравіцикл! Група номер два – в гравіцикл! Квадрат номер сім. Південний захід координати 4.12 на 7.29. Виконуємо завдання номер два. Повертаємося на базу. Завдання зрозуміле?

- Зрозуміле. Група один просить дозвіл на початок виконання, - почулося у навушнику.

- Зрозуміле. Група два просить дозвіл на початок виконання, - відрапортувала друга група.

- Виконання дозволяю, - відчеканив Мус, продовжуючи спостереження за групою людиноподібних.

Два гравіцикли рушили навздогін за колишнім полоненим, який тепер опинився або у новому полоні, або ж в руках своїх одноплемінників.