49 Допит

Уже вечоріло, коли гравіцикл Муса прибув на базу. Перша половина групи повернулася ще годину тому і не привезла ніяких даних щодо перебування мутантів чи людиноподібних. Тож вся база з нетерпінням очікувала на Муса та його команду.

Як тільки гравіцикл Муса з'явився в воротях, всі мешканці вискочили на зустріч.

Мук вийшов також.

- Бачу ти не з порожніми руками повернувся, - промовив Мук задоволено. – Щось таки та знайшов.

- Знайшов цього покидька, але втратив дрона. Він поцілив стрілою в дрона, а потім доламав його, - почав доповідати Мус.

Кудлата істота лежала на колінах рептилоїдів і постійно щось мукала та сіпалася. Рептилоїди їй надійно скрутили руки та ноги, а в рот засунули добрий жмут трави, щоб істота не змогла покликати на допомогу.

- В карцер його. Завтра допитаємо, а ти зараз до мене в кабінет на доповідь, - скомандував задоволений Мук підлеглим.

Істоту охоронці занесли в крихітне підвальне приміщення, що знаходилося в будівлі, де ночували невільники.

Наступного дня, коли невільників вже відправили в шахту, Мук наказав привести до свого кабінету полоненого, а також лікаря, який міг дати інформацію про саму істоту з біологічної точки зору.

- Вітаю, - промовив лікар, просунувши голову в дверний прохід. – Можна зайти?

- Вітаю. Заходь. Причину виклику знаєш? – привітався Мук.

- Чув про знахідку. Треба оглянути? – відповів лікар.

- Так, - промовив Мук та повернувся до дверей за якими почувся шум та гам.

Раптом двері розчинилися і на порозі з'явився Мус, тримаючи в оберемку кудлату істоту, яка весь час сіпалася та крутилася, намагаючись звільнитися від важких обіймів Муса.

- Сади його на стілець та тримай добре. Лікар його має оглянути,- наказав Мук.

Лікар підійшов до полоненого та оглянув його з усіх боків. Він витягнув з рота жмут трави і оглянув зуби. Потім взяв руку, поміряв пульс та оцінив кількість м'язової маси.

- Це людська дитина чоловічої статі, проте надто мутована. Біологічні мутації спричинили потворності зовнішнього вигляду, а можливо, і мутації внутрішніх органів. Але про це я зможу сказати лише після інструментального дослідження. Біологічний вік складає близько восьми років. Стан здоров'я - слабкий. В організмі не вистачає кальцію, білка та вітамінів. Для нас він не представляє інтересу через надто юний вік. Працювати в шахті він наразі не зможе. Людські діти можуть бути нам цікаві тільки після досягнення чотирнадцятирічного віку. Саме тоді вони набирають таку м'язову масу, яка дозволяє залучати до активної фізичної праці, - резюмував лікар.

- Дякую, лікарю, за розлогу інформацію, - промовив Мук.- Можете бути вільні.

Лікар вклонився та направився до дверей:

- Радий прислужитися на славу Меф!

- Як тебе звати? – спитав Мук малого.

Хлопчик сидів мовчки.

- Ти хочеш, щоб я тебе відпустив? – продовжив Мук.

Малий не відповідав. Він сидів мовчки та навіть не ворушився.

Мук ходив навколо малого та запитував про те та про інше, але відповіді на жодне питання він так і не отримав.

- Може він мене не чує або не може говорити через свою потворність? – промовив Мук звертаючись до Муса.

- Може тортури? – запропонував Мус. – Під тортурами навіть німі починають говорити.

- Поки що утримаємося від крайнощів, відхилив пропозицію Мук. - Я спробую знайти інший шлях вирішення проблеми. В карцер його.

Мус схопив малого в оберемок та виніс з кабінету начальника.

Після чергового невдалого допиту, Мук сів за стіл та почав розмірковувати над ситуацією.

- Тортури…, - думав він. – Малий може не вміє говорити, а може і не хоче говорити. Судячи по його зовнішньому вигляду, в племені можуть панувати звірині інстинкти і мова для них – давно забута річ. А може він не розумів моєї мови? Також можливо. А ось тортури можуть не допомогти. Тут треба хитрий план, щоб знайти його родичів. Може подзвонити Мугові?

Ні. Не буду. Доповідати нема чого. Що ж тоді робити?

У двері постукали.

Мук відірвався від думок:

• Заходь…

В дверях з'явилася постать Муса.

• Я ось, що подумав…- розпочав було Мус. – Може нам його відпустити та таємно рушити слідом?
• Ідея не погана. Продовжуй…- підтримав Мук.
• Малий побіжить додому, а ми слідом за ним. Роздивимося де мешкають решта цих виродків, а тоді великою кількістю сил «накриємо» всіх разом. Ось тоді буде справжнє полювання.
• Правильно мислиш друже. Так і зробимо. Але малого відпускати не будемо, а дамо можливість втекти. Втечу організуємо в момент від'їзду мутантів на роботу. Тоді він змішається з натовпом і чкурне за ворітьми на волю, - додав Мук.
• Вночі відпускати його нема сенсу. Ще якась тварюка зжере у лісі. А от вранці зовсім інша справа. В лісі буде трохи спокійніше та й нам спостерігати буде зручніше, - зазначив Мус.
• Твоя правда. Може навіть дещо і допомогти добратися до своїх. Дорога не близька. Малий може йти не один день, а нам важливо, щоб він дістався свого селища, - погодився Мук. – Тільки треба бути обережними, щоб малий нічого не запідозрив.
• Згоден. Треба триматися на відстані, - погодився Мус.
• Тоді вчинимо так. Ти візьмеш на себе виконання завдання. Від початку і до кінця. Візьми собі кількох помічників та дій на свій розсуд. Мені потрібен результат. Затямив? – Мук свердлив поглядом Муса.
• Все зроблю, як годиться, - відчеканив Мус. – Дозвольте взяти висотного дрона нового покоління.
• Бери. Тільки ж не розбий дивися! Він всього один у нас і коштує чималих грошей.
• Буду берегти. Він мені потрібен, щоб зберігати дистанцію і не виказувати погоню. Бо малий може бути хитрим і мізкуватим хлопцем. Якщо щось запідозрить, то заведе нас у халепу, - виправдовувався Мус.
• Гаразд. Йди. Я покладаюся на тебе, то ж дивися не підведи мене, - промовив Мук з притиском.
• Дозвольте приступити до виконання? – виструнчився Мус.
• Дозволяю, - відповів Мук та махнув рукою у напрямку дверей, що значило «йди вже».