46 Поєдинок

Попрощавшись з королівським сімейством, Оля та Кор вирушили до бункера аби перепочити та спланувати подальші дії.

Король, королева та Івон провели своїх гостей до транспорту.

- Ми вдячні Вам за матеріальні дари та найголовніший подарунок – відновлене здоров'я моєї Марлени, - почав було Грем. – Ваша поява принесла радість у наше маленьке помешкання. Чи можемо ми розраховувати на подальший обмін візитами та тісну співпрацю?

Обличчя дівчинки осяяла щаслива посмішка:

- Ми навідаємося до вашого королівства найближчим часом, щоб більш детально обговорити теми, які турбують нас і вас.

- Чекаємо вас вже найближчими днями, - посміхнувся король та подав руку для рукостискання Олі і Корові.

- Домовилися. Ми прибудемо за два дні, - промовив Кор потискуючи руку королю.

Оля вмостилася у кріслі гравіцикла, Кор сів за кермо і гравіцикл легко зрушив з місця та поволі поплив у напрямку сходу сонця.

Оля озирнулася і помахала рукою. Королівська сім'я та придворні все ще стояли біля величного каменя та спостерігали, як гравіцикл повільно розчиняється у нічному мороку.

- Яка цікава пригода була у нас…- промовила Оля задумливо.

-  Пригод би вистачило на кілька місяців, а тут все сталося за кілька днів, - погодився Кор.

- Дуже би хотілося, щоб у нас була спільна справа у боротьбі з мефами, - продовжила Оля.

- Остання промова короля свідчить про те, що він готовий прийняти важливе рішення, - зауважив Кор. – Бо для чого тоді нас запрошувати та ще й у такий короткий час.

- На звичайну зустріч так не запрошують, то ж будемо надіятися, - погодилася Оля.

- Що там тобі показували під час перебування у селищі? – поцікавився Кор.

- Вони шикарно облаштували своє помешкання для довготривалого життя…- розпочала Оля та переповіла всі особливості і переваги поселення у печерах.

За цікавою розмовою час подорожі минає швидко. Оля і Кор навіть не помітили, як гравіцикл зупинився перед бункером.

- Ось ми і вдома, - розпочала Оля, сівши на своє ліжко. – Я напевне трохи перепочину…А ти що робитимеш?

- Я буду робити нагородну зброю для переможця на сьогоднішньму турнірі. А ще зроблю кілька бластерів… Ми давно не ходили на полювання.

- А й справді! – вигукнула Оля. – Наші друзі чекають на визволення.

- Ти трохи поспи. Вже скоро ранок. А ввечері навідаємося до ліків, поїдемо до фортеці, а там вже і до тренувальної бази.

Оля прокинулася так само швидко, як і заснула.

Ззовні вечоріло і темрява поволі огортала землю, відвойовуючи місце у останніх променів світла.

Дві малопомітні фігури просковзнули до гравіцикла. Це були Кор і Оля. Вони направлялися до давніх друзів лікантропів, які все ще мешкали на закинутій шахті рептилоїдів.

- Ми ж там довго не затримаємося? – спитала Оля.

- Ми лише на хвильку аби переконатися, що з ними все гаразд і одразу до фортеці. Я їм ще матеріали підготоував, яких вони просили більше минулого разу, - відповів Кор.

Гравіцикл з пасажирами одразу помітили вартові на шахті.

- Проходьте, дорогі гості, - промовив один з вартових, відчиняючи стулки воріт перед транспортом.

Гравіцикл повільно вплив крізь відчинені ворота і зупинився на подвір'ї.

- Як ви тут живі здорові? – поцікавилася Оля у воротаря.

- Проходьте до старійшин. Вони вже вас чекають, - промовив воротар зачиняючи ворота за транспортом.

Старійшини, яких вже сповістили про прихід гостей, вийшли на подвір'я.

- Раді вітати дорогих гостей, - промовив головний старійшина. – Ми вже вас чекаємо з нетерпінням.

- Щось сталося? – поцікавилася Оля.

- Нічого не сталося, але ми хочемо ще кілька майстрів відправити до фортеці для пришвидшення поведення ремонтних робіт. Може ви їдете туди? – відповів Петро.

- Їдемо і веземо необхідні матеріали. То ж  можемо взяти двох чоловік, - відповів Кор.

- Може бажаєте повечеряти з нами, а вже тоді в дорогу? – запропонував головний.

- Ні, дякую. Я не голодна. А майстри можуть сідати в гравіцикл. Ми лише навідалися, щоб переконатися, що у вас все в нормі, - відповіла Оля.

- Все добре. Дякуємо за турботу, - відповів головний і ворота перед гравіциклом розчинилися.

Транспорт виплив з воріт і взяв курс у напрямку фортеці.

Фортеця стояла у сяйві місячного світла, нагадуючи велетня, що закам'янів у спробі напитися з річки води.

Навколо було тихо, лише інколи тишу порушували крики птаства та звірини, яка вийшла на полювання або вже була впольована.

Навіть у сяйві місячного світла було помітно, що фортеця зазнала зовнішніх змін.  Стіни підремонтовано, укріплено. Вони тепер не мали отворів через які могли проникнути непрохані гості. Ворота також були зачиненими і ніщо не видавало присутність тут людських істот.