44 Небиру

Рон прийшов на свою зміну і вислухавши колегу стосовно роботи обладнання, вирішив негайно перевірити транспортер.

Зі слів колеги, транспортер самовільно включився в роботу і розпочав підготовку до транспортування. Вихідна точка, з якої було активовано портал, не використовувалася тисячоліття і знаходилася в архівній базі.

- Що ж таке сталося? – міркував про себе Рон. – Невже транспортер вийшов з ладу? Але цього не могло бути. Я ж кілька днів тому тільки перевірив його роботу. Обновив програмне забезпечення, замінив крубери та випери, виставив обмежувачі і навіть сам перемістився до лаундж зони корабля аби пересвідчитися, що всі системи працюють в заданому режимі.

Рон знову почав все спочатку. Перевірка ланцюгів та систем забрала чимало часу. Він, як механік, не міг допустити самовільного включення транспортера і ризикувати життям та здоров'ям екіпажу.

- Рон, ти скоро? – поцікавилася біолог та, за сумісництвом, психолог Іванна. – Вже час зробити обідню перерву.

Іванка – перша красуня корабля дуже подобалася усьому чоловічому колективу. Чорнокоса смаглявка з карими очима, тонкою талією та стрункими довгими ногами зупиняла на собі погляд і Рона. Проте, його уподання стосовно жіночої вроди були дещо іншими.

Рон сам мав не високий зріст та не вирізнявся з поміж колег стрункістю. Кругле смагляве обличчя та не слухняний чуб кольору смоли нагадували про древнє походження його родини.   Тому, дивлячись на своє відображення у дзеркалі, у мріях виникав силует жінки зовсім протилежної зовнішності, ніж мала Іванна. Це мала бути тендітна та вишукана панянка з білою шкірою, золотавим волоссям та зеленими очима. Він частенько зустрічав її у своїх снах і покладав надію на зустріч у якомусь із світів, де він ще міг побувати.

- Зараз іду, красуне, - відповів Рон та знову заглибився у свою роботу. – Замов мені каву та тістечка. Я ще хвилинку...

Іванка пхикнула у відповідь та попрямувала до кают – компанії, погойдуючи стегнами, де було безліч чоловіків, які готові були принести їй каву у ліжко.

-  Де ж помилка? – мізкував Рон біля транспортера і не знаходив причини увімкнення пристрою та відкриття порталу.

- Що тут у тебе? – запитав капітан, підійшовши до Рона. – Ти пропустив обід…

- Несанкціоноване спрацювання транспортера та відкриття порталу, - відповів Рон. – Дрек передав при передачі зміни.

- А він щось знайшов? – поцікавився капітан, розглядаючи схеми та ланцюги, які відкрилися на моніторі.

- Відкриття сталося перед самим кінцем зміни. Він нічого не перевіряв.

- А переміщення було?

- Нічого не було. Це зі слів Дрека, - відповів Рон.

- Добре. Давай тоді йди обідати, а я тим часом підключу інші служби для більш детального та всебічного аналізу інциденту.

Рон пристав на прохання капітана та пішов в кают – компанію.

Іванна сиділа за столом в компанії Ніка та Сели і  щось жваво обговорювала.

- Іванко! Де моя кава? – вигукнув Рон, проходячи повз компанію колег.

- Отакої…Це ти мені маєш каву замовляти, а не я тобі, - зверхньо відповіла дівчина. – Придумав!

Рон підійшов до барної стійки та попросив бармена приготувати стейк з овочами, каву та тістечка.

- Ох ці жінки! – вимовив бармен у тон загальної розмови у кают – компанії.

- Так, - відповів Рон. – Ніколи не знаєш про що вони мріють та що вони хочуть насправді. Суцільна загадка…

- Жінка – найбільша таємниця всесвіту, - в такт відповів Робет. – На щастя, ми - андроїди, не замислюємося над подібними речами, бо не маємо емоційної складової у своїй базі.

Робет працює шеф-кухарем на кораблі з давніх давен. Він пам'ятає всіх членів екіпажу та всі сумні та веселі ситуації, які коли – небудь траплялися на цьому борту. А їх було чимало. Люди народжувалися, навчалися, знайомидися, одружувалися та покидали цей світ з борту  корабля.

-  Ти чомусь сьогодні засмучений, - зауважив Робет. – Якась прикрість з Іванною сталася?

- Ні. Не з Іванною. Сталося несанкціоноване спрацювання транспортера. І найгірше те, що я лише кілька днів тому зробив профілактичний ремонт.

- Пристрої перегорають, просто виходять з ладу, заблоковуються або щось таке…- відповів Робет. – Не варто хвилюватися. Помилка скоро знайдеться.

- Дивним є те, що вхідний був з архівної адреси. А це просто якась дурня. Ця адреса не активна кілька століть, а значить справа у техніці, яку я не відремонтував, як слід. Це пляма на моїй репутації.

- Не варто так перейматися цією проблемою. Колись давно, транспортер також спрацював не санкціоновано, як ти вважаєш, - почав Робет.

- То така ситуація вже була колись? – гарячкував Рон.

- Так. Була. Тоді на корабель перемістилося чарівне звірятко, яке завдало чимало клопоту усій команді, - продовжував Робет. – Наш корабель, покинувши планету, отримав вхідне переміщення і всі отримали сюрприз.

- Давай детальніше, будь – ласка, - зацікавився Рон. – Що тоді сталося?

- На планетах, де працювали наші фахівці, монтувалися майданчики для телепорту. Зазвичай вони монтувалися для спрощення переміщення екіпажу та вантажів. У складі екіпажу тоді працював зоолог – біолог, який і приручив тваринку для більш детального її вивчення. Тваринка стала зовсім ручною і їжу брала з рук усієї команди. Тож, коли ми покидали планету і переправлялися на корабель, що стояв на орбіті, звірятко вирішило і собі податися у мандри світами разом з нами. Корабель вже набирав першу космічну швидкість, коли спрацював транспортер і на майданчику прибуття матеріалізувалося оте миле звірятко.