40 Королівство

Відремонтований будинок для нових друзів виглядав просто чудово. Дах вистелено деревом і утеплено  енергозберігаючим матеріалом, поверх утеплення вистелено водонепроникну плівку, а для маскування використали лісовий мох. Якщо поглянути згори, то ніякої споруди і не видно, а на додаток - будівлю з усіх сторін закривали широкі крони могутніх дерев. Стіни також місцями добудовано деревом та утеплено. Площа всередині будівлі поділилася на окремі кімнати, які мали найнеобхідніші меблі. Мешканці перенесли сюди свії не хитрі пожитки, тож приміщення цілком підходили для довгострокового проживання. Для обігріву приміщень Кор запропонував використати звичайний камін. Ним можна було обігріти приміщення та, на крайній випадок, приготувати смажену дичину. Тепер, зимові холоди були не страшні. Їжу мешканці селища, за звичкою,  готували у дворі на вогнищах. Двір надійно прикривали густі крони дерев.

Про охорону помешкання також подумали. Крім вартової будки, де знаходилася одна особа, організували цілодобове патрулювання місцевості. Вартові та розвідники отримали зброю. Лук та стріли, арбалети, а ще Кор залишив кілька бластерів для оборони від нападників.

У планах мешканців тепер було збудувати огорожу. Оскільки дерева навкруги було вдосталь і володіння інструментами покращувалося чи не щодня, то такий задум був цілком реальний для втілення.

Побажавши старішинам та новим жителям м. Трускавець успіхів у полюванні та безпечного проживання, Оля та Кор вирушили відвідати Івона та познайомитися з мешканцями королівства.

Сонце вже сідало за гору на яку вказував Івон при першій зустрічі.

- Ми маємо знайти селище до темряви, - звернулася Оля до Кора. – А то в темряві нас можуть прийняти за ворогів.

- Ми будемо там за пів години. Не хвилюйся, - заспокоїв її Кор.

Гравіцикл мчав поміж деревами, вигулькував на відкриті місця, знову поринав у лісисту місцевість і нарешті пригальмував на вказаному місці.

Кор зупинив гравіцикл та налаштував сканер на визначення живих істот у ближньому радіусі.

Проте, сканер нічого не показував. Навколо не було жодної живої душі.

 - Ви хто і чого вам тут треба? – пролунав голос ні звідки.

- Отакої! – вигукнув Кор та знову поглянув на сканер.

Сканер вперто нікого не фіксував.

- Я – Оля, а це - Кор. Нас Івон запросив у гості кілька днів тому, - озвалася дівчинка на невидимий голос.

- Ага! То ви і є ті самі гості, що зустрілися біля цілющого джерела? – запитав невидимий голос.

- Так. Це ми, - відповів Кор.

- Зачекайте хвилину. Зараз вийде принц, - сказав невидимий голос.

Минуло кілька хвилин.

Камінь, біля якого стояв гравіцикл Олі та Кора повільно відкотився в сторону і в вузькому проході з'явилася постать Івона.

- Вітаю у нашому королівстві! – вигукнув Івон, підходячи до гостей. – Вибачте нашого вартового. Він все ж вирішив вжити всіх необхідних заходів перестороги, хоч всі вартові та розвідка були поперджені про ваш візит.

- Все в порядку, - озвалася Оля. – Це краще, ніж не вживати жодних заходів безпеки.

- Прошу, проходьте слідом за мною. Транспорт можете поставити он там під деревом, - показав рукою принц. – Крона надійно захистить його від огляду згори. А от непроханих гостей, що ходять по землі, у нас не було дуже давно. Тому він там буде у безпеці.

Кор поставив гравіцикл під деревом та рушив слідом за Олею та Івоном.

Камінь, після того, як пройшли гості, відкотився на своє постійне місце, надійно приховавши вхід до королівства Грема.

Оля та Кор слідували за принцем по лабіринту печери освітленої смолоскипами та невідомими істотами, що вкривали кам'яні стіни то поодиноко, то цілими скупченнями, освітлюючи прохід своїм блакитним сяйвом.

- А що це за проходи, які ми минаємо? – поцікавилася Оля.

- Ми проходимо зараз центральною вулицею підземного селища, - відповів Івон. – Наші жителі живуть у печерах, бо проживати на відкритій місцевості небезпечно через ризик потрапити у полон до рептилоїдів.

- Так. Звичайно. А дверима слугують камені? – спитала Оля.

- Камені  у одних, дерево у інших, дехто закриває прохід шкурами тварин…

- У вас тут сухо і достатньо тепло, - під'єднався до розмови Кор.

- Нас гріє печера де ми виготовляємо зброю з металу. У іншому кінці лабіринту протікає річка з теплою водою. Там ми приймаємо водні процедури: миємося та все миємо, перемо одяг, виправляємо шкіри тварин, щоб потім використовувати у побуті.

- А де ви готуєте їжу? На поверхні? – поцікавилася Оля.

- У нас є приміщення для приготування їжі. Воно поряд з майстернею. Там також багато вогню і можна варити чи смажити все що завгодно.

- Який цікавий та продуманий побут, - резюмувала Оля.

- Ось ми вже майже прийшли до королівського помешкання, - зауважив принц.

Повернувши за ріг, очам Олі та Кора відкрилося неймовірне видовище.

Надзвичайно просторе приміщення, як для печери, не містило жодного штучного освітлення. Останні промені сонця потрапляли у цю залу просто звідкись згори і освітлювали червонуватим світлом стіни, трон, підлогу та кілька дерев'яних дверей, що були вбудовані у стіну печери.