39 Принц

- Мамо, як ти почуваєшся? – спитав Івон, підійшовши до ліжка матері. Хлопець сів на край та взяв руку матері у свої долоні.

- Нездужаю я синку, - кволим голосом відповіла  жінка, розплющивши очі. – Все у середині вогнем горить. Напевне, не довго мені залишилося гостювати на цьому світі.

- Що ти кажеш, мамо? – заперечив Івон. – Я принесу тобі цілющої води, що знаходиться на південному сході гірського хребта. Може тобі допоможе. Ця вода рятувала багатьох мешканців нашого королівства. Ось і тобі допоможе…

Івон підвівся та підійшов до дверей. Він озирнувся. Мати лежала на ліжку з заплющеними очима. Світло свічки блимало на її змарнілому обличчі, ніс трохи загострився, руде волосся розметалося по подушці.

- Доброго ранку, ваша світлість. Ви не спите в таку ранню годину? – тихенько запитала знахарка Сона, що саме зайшла у покої королеви, щоб дати чергову порцію ліків.

- Вітаю, Соно, - відповів Івон. – Як моя мати?

- Вона дуже слабка… Ліки не допомагають. Я вже спробувала всі доступні, Все марно, - з сумом відповіла Сона.

- Я піду по воду до цілющих джерел. Може вони допоможуть… - промовив хлопець та вийшов з покоїв.

Хлопець зайшов на кухню та почав шукати міхи, щоб піти до цілющого джерела та набрати води. Але зробити це тихо не вдалося. Ненароком він зачепив металевий казан, який з гуркотом впав на кам'яну підлогу.

- От лихо мені! Що ж це я такий неповороткий! – подумки лаяв себе хлопець, продовжуючи пошук міхів.

- Що це ти тут грюкаєш у таку рань! – почув він голос батька за спиною.

- Матері погано. Хочу піти на південний схід та набрати цілющої води в тамтешніх джерелах, - сказав Івон, дістаючи шкіряні міхи з дальнього закутка кухні.

- Це ти добре сказав, сину. Іди, але візьми з собою ще когось, бо ти ж знаєш про небезпеки, які є у наших лісах, погодився батько.

- Добре, тату. Я візьму Леся. Він добре знається на лісових стежках, - відповів Івон та вийшов з приміщення кухні.

Лесь відгукнувся на прохання та склав компанію принцові у пошуках ліків для королеви.

Вийшли вони у подорож ще до схід сонця. Темрява огортала дерева, каміння, квіти та сонних лісових мешканців, які, інколи, втрачали пильність та вигулькували з під самих ніг подорожуючих.

Світало…

- Нарешті настав світанок, - промовив Івон. – Тепер просуватися буде значно легше.

- Так, - відповів Лесь, поглядаючи у небо, яке вже посвітліло і зарожевіло, наче дівчина, яка засоромилася своєї краси. – Тепер підемо дещо швидше.

- Коли ми орієнтовно прибудемо до джерел?

- Не знаю точно, але це буде вже під вечір. Отже, треба буде шукати місце для ночівлі.

- Звісно. Дорога не близька.

Перемовляючись та оглядаючи прекрасні гірські краєвиди Івон та Лесь прибули до цілющих джерел Трускавця.

- Тут багато джерел. З якого потрібно брати воду? – поцікавився Лесь.

- Я й сам не знаю. Взяв три міхи. Отже, будемо обрати з трьох, - відповів Івон.

- Ось тобі перше джерело, - повідомив Лесь, розгортаючи руками густі зарості папороті.

Івон розгорнув перший міх та почав набирати воду. Набравши повний міх води, Івон вправно закинув його за плечі і промовив:

- Тепер треба знайти наступне…

- Наступне джерело має бути он там внизу. Бачиш? – спитав Лесь показуючи рукою на невеличку галявинку.

- Бачу. Йдемо туди, - відповів Івон та почав спускатися зі схилу прямуючи до галявини.

- Тут зовсім маленьке джерельце, - промовив Івон, стаючи навколішки та розгортаючи руками траву, щоб отримати доступ до води.

Він крутив міх і туди, і сюди, проте, набрати води не вдавалося.

- Треба розкопати це джерело, бо вода не тече в міх, а розливається по землі.

- Треба зробити греблю та маленький водопад. Тоді вода потече у потрібному напрямку.

Хлопці так захопилися роботою, що не помітили, як до них наблизилися Оля та Кор.

- Давайте я вам допоможу, - промовив Кор, спостерігаючи, як за допомогою палки та рук двоє юнаків намагалися розчистити джерело та набрати води.

Від несподіванки вони попадали на землю.

- Привіт, - озвалася Оля. – Ми можемо допогти облагородити джерело. Тут дуже смачна вода.  Я її пила сьогодні зранку. Ось і зараз вирішила попити.

Хлопці все ще лежали на землі у незмінних позах та не могли вимовити жодного слова, а Кор вже почав розчищати джерело.

- Що це ви мовчете, наче привида побачили? – запитала Оля посміхаючись.

- Привиди не посміхаються - відповів Івон трохи оговтавшись. – А ви хто? Ці краї безлюдні. А ви схожі на людей.

- Ми не схожі. Ми є люди, - запевнив Кор. Оля – біолгічна людина.

- А Кор – синтетична людина, - все ще посміхаючись продовжила дівчинка. – А ви хто? Адже тут місця безлюдні…