38 Напад

Виготовивши значну кількість різноманітних інструментів та матеріалів для проведення ремонтних робіт, Кор та Оля вирушили до покинутої шахти.

Підпливши на гравіциклі до воріт, останні одразу ж відчинилися. Гостей вже давно чекали. Оля та Кор були, у деякій мірі, спасінням для лікантропів, які втратили під час останнього набігу абсолютно все. Залишилося у них лише життя, життя у страху, у голоді та холоді.

• Вітаємо у нашій домівці, - промовив вартовий, зачиняючи стулки воріт за прибулими.

Гравіцикл зупинився у центрі подвір'я. До транспорту одразу прибігли дітлахи та підійшли дорослі і з цікавістю почали розглядати коробки, ящики, мішки і пакунки.

• Доброго вечора дорогим гостям, - промовив старійшина який підійшов до гравіцикла й собі. - А що тут у нас є?
• Ми привезли вам інструменти та матеріали для ремонту, як і обіцяли, - відповів Кор на запитання. – Кличте майстрів. Будемо показувати і розказувати.

Через кілька хвилин біля Кора зібралося шість осіб, які і мали займатися облагородженням фортеці і підготовкою для проживання.

Кор виклав з одного короба інструменти:

• Впізнаєте щось з цих речей?

Вперед виступив сивобородий чоловік, який, мабуть, був головним у бригаді.

• Я знаю, що це. Це пилка ручна, пильник, молоток, рубанок, лобзик, дриль, перфоратор…- перераховував бригадир набір ручного інструменту, перекладаючи з місця на місце. – Гарний набір інструменту! Ми про такий могли лише мріяти…
• Тепер не будете мріяти, а будете будувати свій новий дім, - сказала Оля, розстеливши карту на землі. – Це план фортеці. Тут багато різних приміщень. Є більші, є менші. Яку частину ви обираєте для проживання свого народу?

Старійшина та бригада ремонтників почала розглядати мапу.

• Мабуть, ми візьмемо ось цю частину, - тицьнув пальцем у мапу старійшина після невеличкого роздуму та наради з членами громади. – Нашого люду небагато, то ж  і місця нам треба буде не багато.
• Щось дуже скромно ви оцінюєте необхідність у житловій площі,  - зауважила Оля. – Беріть цю частину також. Це на житло для майбутніх молодих сімей. Поселимо їх окремо.
• Дякуємо! – хтось вигукнув з натовпу. – Молодих сімей скоро буде багато. Наступного місяця очікуємо на весілля двох пар. Ось їм і буде окреме житло.
• Чудово! – вигукнула Оля та посміхнулася.  – Скоро ще й дитсадок організуємо…

Натовп схвально зашумів. Їм подобалися новоспечені друзі, які не намагалися щось приховувати, а лише щедро ділилися своїм майном та увагою.

• Ми ж тоді займемо решту території, а якщо  хамелеони захочуть приєднатися, то ось ця територія буде для них, - сказала Оля тицьнувши пальцем у квадратик на мапі.
• Чудово. Тоді давайте пакувати речі та продукти у гравіцикл і перша частина бригади може вирушати в дорогу прямо зараз, - запропонував Кор. – Ви ж про охорону працівників подумали?
• Так. Поїде два охоронці, - відповів старійшина. – На перший час має вистачити.
• Тоді перша частина групи нехай сідає в транспорт, - скомандував Кор, запрошуючи рукою працівників пройти до гравіцикла. Наступні частини групи нехай готуються. Вони відправляться в дорогу через якусь годину.

Жіноча частина селища одразу заметушилася, збираючи необхідні не хитрі речі та продукти в дорогу.

Перемістивши працівників, охоронців, інструменти, матеріали та речі до фортеці, Кор повернувся до селища.

• Відвідаємо хамелеонів та запропонуємо їм переселення? – звернулася Оля до Кора.

Старійшина стояв поруч Олі, вдивляючись у обличчя та очі дівчинки, та мовчки дивувався:

• Скільки ж сили та жаги до змін міститься у цій тендітній істоті, скільки людинолюбства, щирості та бажання допомогти. Як шкода, що людство загинуло… Скільки ж добра вони могли подарувати світові всі разом, коли і одна представниця має силу вершити великі справи…
• Так. Їдьмо. Їм також треба допомогти, - відповів Кор та попрямував до гравіка.
• Ми для них маємо подарунки? – поцікавилася дівчинка.
• Авжеж. Такий самий набір інструментів та матеріалів, як і лікам дали, - відповів Кор.

Гравіцикл мчав нічними просторами і вже розпочав зниження не далеко від  місця проживання хамелеонів.

Раптом до вух Олі та Кора долинули крики та зойки розпачу.

• Мабуть на них напали і вже беруть у полон жителів селища, - припустила Оля. – Скеровуй гравік у центрі селища і спробуємо відбити напад.

Оля вихопила бластер та кинулася на допомогу жінці, яку нападник за волосся волік за межі селища. Кілька пострілів і нападник змахнувши руками впав на землю. Оля повернулася. Ще один залп і ще залп, і ще залп…Кілька нападників опинилися на землі. Хтось корчився від отриманих поранень, хтось лежав на землі випроставшись та не подавав ознак життя, хтось намагався відповзати з місця події у лісові нетрі.

Кор, вклавши кількох нападників, кинувся за тими, що рятувалися втечею, підпалюючи смолоскипами все на своєму шляху.

• Гасіть пожежу водою з річки, - гукнув Кор зупинившись та пересвідчившись, що неушкоджені нападники вже покинули селище і більше не становлять прямої загрози.