35 Хамелеони

Важкі сітки впали на голови Кора та Олі несподівано та невідомо звідки. Оля, опинившись під великою вагою одразу ж впала та боляче вдарилася головою об камінь, який знаходився поруч. Кор, втративши рівновагу,  впав також,  проте він не втратив самовладання і розпочав звільнення від пут. Розірвавши кілька ланок, він звільнив голову а потім руки, але вже через кілька секунд на нього навалилася ціла купа дворуких та двоногих істот схожих на людей, яка намагалася притиснути корпус Кора до землі та зв'язати руки та ноги.

Розкидавши по обидва боки нападників, Кор вільною рукою вихопив флаутрон та вистрілив отрутою в кількох осіб, що знаходилися найближче. Йому навіть в такій ситуації хотілося отримати екземпляри нападників для вивчення. Решта з групи не полишила спроби знерухомити непроханих гостей і з новою силою накинулися на прибулих. Усю увагу нападаючих забирав Кор. Він був сильний, пручався вдало і зухвало, чого нападники, явно не очікували.

Оля, оговтавшись від першої панічної хвилі, спробувала сісти та вибратися з під сітки. Після того, як вона зрозуміла, що такий план не спрацює, вихопила бластер і вистрілила в першого нападника, що наближався прямо до неї, майже впритул. Інших кількох нападників уклала на землю наступними пострілами. Кор ще кільком переламав руки та ноги і декільком дав порцію отрути.

Нападники, побачивши, що їх план по захопленню полонених не дає результатів і, зазнавши поразки, почали відступати, забираючи з собою тіла вбитих та поранених так само стрімко, як стрімко вчинили напад.

Оля припинила стрільбу бо вже не бачила загрози з боку нападаючих.

Кор підвівся на ноги та почав знімати сітку з Олі.

- Що це було? – запитала Оля тремтячим голосом.

- Поки що не знаю. Але вже відомо, що це людиноподібні істоти, які населяють цю місцевість…

- Якісь вони занадто агресивні, як на мене…Ми ж не прийшли їх вбивати…

- Ти не поранена?

- Трохи голова болить після зустрічі з камінцем, а так - все в нормі.

- Добре. Але нападників я розумію. Вони захищали свою територію. Можливо, вони живуть в цих печерах, - припускав Кор.

- Можливо. Все ж вони нас не мали наміру вбити, а лише спробували захопити.

- І вбити потім. Такий варіант не слід виключати також.

Оля підняла очі і поглянула на небо:

- Скоро схід сонця. Може при денному світлі ми отримаємо підтвердження або спростування своїх припущень.

- Повернімося до транспорту. Тобі треба перепочити після нападу. А ще дочекаємося світанку у безпечному місці, - запропонував Кор.

Повернувшись до транспорту, Оля зручно розташувалася в кріслі та дістала канапки та воду:

 - Щось я зголодніла після цих потрясінь…

- Перехопи кілька канапок, а я потім огляну твою голову.

Оглянувши місце удару, Кор заспокоїв висновком:

- Все в нормі. Поранень нема. А біль скоро минеться.

- Я мабуть трохи подрімаю. До сходу сонця ще є година, - промовила Оля, заплющуючи очі.

- Поспи, а я буду пильнувати, - запевнив Кор.

Він припаркувався у природному заглибленні таким чином, шо гравіцикл став майже непомітний, але відкривалася можливість огляду території навколо.

Проте, вжиття таких заходів безпеки не знадобилися, бо до сходу сонця ніяких інцидентів не було.

Оля прокинулася від перших променів сонця, що лоскотали щоки, намагалися проникнути під вії та вигравали на золотавому волоссі всіма кольорами веселки.

- Ми можемо продовжити подорож? Я готова… - сонним голосом промовила дівчинка.

- Рушаймо… Але покидати транспорт ми не будемо, хіба що у дуже вибіркових випадках, - звернувся до неї Кор.

- Як вважаєш за потрібне, - погодилася Оля.

Гравіцикл поплив між деревами, каменями та по руслах гірських річок.

- Яка ж тут краса… - промовила Оля роздивляючись природні багатства, що пропливали поряд.

Сонце вигідно освітлювало всі пейзажі і ними було просто неможливо не захоплюватися. Стрімкі гірські потоки здіймали масу бризк, що вигравали в повітрі веселкою, ранкова роса на листі виблискувала та була схожа на справжнісінькі діаманти, звідусіль долинали тонкі запахи  деревини, листя та квітів.

- Бачу істот схожих на людей, - перервав Кор мрійливий стан дівчинки.

- Справді? Керуй до них, - прийшла до тями Оля, відриваючись від навколишніх  краєвидів.

Кор скерував гравіцикл до місця скупчення людиноподібних істот.

Галявина, на якій були зафіксовані живі організми мала досить пристойні розміри. На галявині ще палало багаття, на вертлюгах продовжувало смажитися м'ясо, всюди лежав кухонний посуд та кухонне приладдя, але господарів ніде не було видно.

Гравіцикл опустився посеред галявини. Оля та Кор ступили на землю.

- Агов! Хто є живий? – гукнула Оля. – Ми вам не зашкодимо! Виходьте!

Спливали хвилини, але господарі не наважувалися виходити зі своїх схованок.