32 Втікачі

Мул не спав усю ніч. Попри біль у м'язах після важкої роботи в шахті, додавався ще біль після отриманого «частування» після роботи. Мул не виконав план по виробітку та отримав кільканадцять палиць від охоронця по плечах.  Тепер все боліло так, що годі було й думати про нормальний відпочинок та сон.

- Покидьки! Так безжально відлупцювати свого колишнього начальника… - лютував Мул. – Зачекайте, негідники, я усім вам начищу рило! Ось тільки дочекаюся слушного моменту. От тоді начувайтеся…Пощади не буде нікому. Будете всі у шахтах скніти до смерті, тварюки!

Години минали і ранок настав швидко.

Ось уже почулося шаркання ніг вартового по підлозі в коридорі, а за кілька хвилин -  оголошено «Підйом».

Двері відчинилися і покарані, один за одним, повільно вийшли та прослідували в гравібаси.

Цей день нічим не відрізнявся від решти. Важка праця і скупі харчі, яких вистачало, щоб лише продовжувати своє існування.

Вечір настав і всі полонені по черзі піднімалися нагору та сідали в гравібаси, щоб хоч трохи відпочити на базі.

Мул і його колега по нещастю сіли у передостанній гравібас подалі від мутантів.

Гравібас рушив. Швидкість була не великою, а на повороті, що за купою пустої породи, вона ставала ще меншою з міркувань безпеки.

- Ну що? Ти готовий тікати? – прошепотів Мул свому напарникові. – Зараз буде вигідний момент.

- Нас побачать охоронці з останнього екіпажу і пристрелять. А якщо не пристрелять то заб'ють палицями так, що дух випустиш.

Транспорт мчав заданим маршрутом. Мул щоразу озирався на відстань до останнього гравібаса та відчепив ланцюги від гачка на підлозі. Ось відстань до останнього гравібаса помітно збільшилася, а ще через кілька секунд він вже зник з поля зору.

- Мак! Тікаймо! Саме зараз! – штовхнув він напарника та різко нахилився в сторну.

Гравібас пройшовши поворот, почав набирати швидкість. Відцентрова сила зробила свою справу. Мул стиснувши руками ланцюги, вилетів за борт та добряче гримнувся головою та побитими плечима на шматки породи, які були розкидані майже всюди.

- Уууу! – вирвалося з закритої пащі рептилоїда, руки заціпеніли і все зникло.

Мул втратив свідомість після травми голови.

Його колега по нещастю був більш згрупованим під час польоту, тому і падіння виявилося більш вдалим. Мак, впавши на грунт, покотився стрімголов кілька метрів і завмер лежачи на животі. Він вдивлявся в темряву та прислухався до звуків навколо і нічого не чув, лише десь здалеку зі сторони шахти чулися якісь крики та стрілянина. Проте, ця метушня скоро також стихла. Останнього гравібаса все ще не було видно.

- Що за лихо сталося? Де останній гравібас? Він же мав тут пройти ще хвилин п'ять назад…- розмірковував Мак, лежачи на траві. -  А де ж Мул? Чому його не чутно? Мабуть треба пошукати…

Мак зорієнтувався на місцевості та по пластунськи почав просуватися у напрямку падіння Мула. Просунувшись на метрів десять, Мак спробував пошепки покликати супутника:

- Мул! Мул! Ти де?

- Уммм… - почувся стогін зовсім близько.

Мак кинувся до товариша по нещастю. Той лежав горілиць та вже почав приходити до тями.

- Ти цілий? – спитав Мак, шарпаючи Мула за одяг.

- Здається живий, - прошепотів Мул. – Здається, я розбив голову.

Він потер долонею болюче місце і відчув, що воно мокре та липке:

- Точно розбив. Ось кров на долоні.

- А все решта хоч ціле? – непокоївся Мак.

- Решта ціле, - підтвердив Мул ворушачи ногами та руками. – А ти як?

- Моє падіння щасливіше, - заспокоїв Мак Мула. – Треба кудись йти звідси. Ти знаєш куди?

- Здається, що ви вже прийшли, - почулося над головою.

Підвівши очі, двоє втікачів побачили над собою постать Кора.

За балачками вони і не помітили, як підійшов Кор та націлив на них бластер.

- Не вбивайте нас, - заскиглив Мул. – Ми нічого не зробили. Ми тільки нещасні втікачі з полону.

- Втікачі з полону? – запитав з здивуванням Кор. – Ви ж рептилоїди! Панівна раса.

- Та яка там панівна… Ось дивіться, - промовив Мак пригніченим голосом, показуючи кайдани.

- Ого! Оце вже цікаво! – вигукнув Кор. – Добре. Зараз нема часу на мильні опери. Вставайте. Треба вшиватися звідси.

Втікачі піднялися з землі, підтримуючі один одного.

З темяви вигулькнув гравіцикл. За кермом сиділа Оля.

- Сідайте, - скомандував Кор зав'язуючи бранцям очі. – Мчимо додому.

Гравіцикл і гравібас слідом за ним, рвонули з місця пригоди у бункер.

Поставивши трофейний транспорт під купол, вся група опустилася в бункер, попередньо вживши заходів безпеки.

Всю ніч у бункері кипіла робота по прийманню визволених осіб. Роб та Рок керували новоприбулими. Оля "чаклувала" біля реплікатора, щоб усіх забезпечити достатньою кількістю поживної їжі. Перших новеньких, які були помиті, нагодовані та обігріті, брав у роботу Кор. Чіпування займало не більше часу ніж ритуал приймання їжі.