30 Нове пристанище

Сонце вже з'явилося на горизонті як Оля та Кор прибули додому.

Проте, поміченими вони не були. Навколо було хоч і гамірно, але то метушилися лісові мешканці, радіючи новому дню.

- Сканер не зафіксував рептилоїдів, отже ми дісталися непомітно, як і було заплановано. Хоча наступного разу треба враховувати час на дорогу, щоб повертатися у темряві, - зауважив Кор.

- Так. Ми трохи ризикували, - погодилася Оля заходячи в ліфт.

Прийнявши душ та поснідавши, Оля лягла відпочивати, бо всі ці нічні пригоди добряче її втомили.

- Ти поспи, а я буду займатися своїми справами, - запропонував Кор. - Коли стемніє, я тебе гукну.

Оля заснула одразу. Вона не чула ні метушні кіно, які прийшли попоїсти, ні роботи Кора, який тут займався виготовленням нового реплікатора для  тренувальної бази.

- Олю! Олю, прокидайся! Вже час їхати до наших нових друзів, - тихенько покликав Кор.

- Ага. Вже встаю, - запевнила Оля та солодко позіхнула.

Минуло всього декілька хвилин, як дівчинка вже сиділа за столом та вечеряла.

- Які у нас плани на сьогодні? – спитала вона з цікавістю поглядаючи на повні короби різних деталей та частин.

- Треба відвідати ліків та завезти реплікатор на тренувальну базу та до нових мешканців, щоб обживали територію.

- Роб і Рок?

- Не менше чотирьох осіб, тобто по кількості місць в гравіку. Рок залишиться тут, а от Роб поїде на завдання. Гадаю, що він достатньо підготовлений до цього.

- Я також впевнена у ньому.

- Тоді одягайся. Нас вже чекають нагорі.

Оля швиденько одягнулася і вони вийшли на місце стоянки гравіциклів.

Два гравіцикли мчали нічним простором, обганяючи вітер до закинутої шахти рептилоїдів.

На шахті їх уже чекали.

- Доброго вечора, друзі. Як у вас справи? – привіталася Оля минаючи вартових та прямуючи до старійшин, які вже вийшли назустріч.

- Доброго вечора і вам, - відповів старійшина з цікавістю зазаираючи за спини Олі та Кора. – А хто приїхав з вами?

- Це наші нові друзі, яких ми врятували з полону. Знайомтеся…

Роб та команда підійшли до старійшин та чемно вклонилися на знак поваги.

- Його звати Рок. Це перший втікач з неволі, - відрекомендувала Оля Роба та інших членів команди. - Ів, Кас та Пек.

- Які вони красені! – пролунав жіночий голос з натовпу.

Кіно дійсно мали гарний вигляд. Вони були доглянуті, а тіла треновані. До того ж, одягу на них було не багато через теплий вечір і з під майок виглядали мускулисті тіла та блискуча шкіра.

- А рептилоїди створили вас досконалими…- зауважив старійшина, розглядаючи нових знайомих. – Будемо друзями і ми з вами, бо у нас спільний ворог, спільна справа і спільна мета.

Старійшина запросив Кора та Олю до кімнати нарад, а до решти команди підійшов Іван, після чого зав'язалася дружня розмова.

- То ви знайшли собі місце для нового помешкання? - розпочав розмову старійшина.

- Знайшли. Там багато печер. Більших і менших, проте, всі вони заселені тваринами. Отже, спершу треба звільнити собі територію. Що ми вже і робимо, а сьогодні вночі хлопці почнуть там роботи з облаштування місць для життя, тренування, зберігання, тощо, - відповіла Оля.

- То ви переселяєтеся туди? – спитав старійшина.

- Розпочинаємо переселення, - відповів Кор. – Там дуже багато роботи треба зробити, щоб місце було придатне для проживання. А Ви б хотіли навідатися на батьківщину?

- Треба би було поїхати з вами… Тут місце у нас тимчасове. Може ми б також повернулися у ті місця. Там знайоме все, як не  крути, - озвався другий старійшина.

- Ми можемо взяти ще дві особи у свій екіпаж. Тож вирішуйте хто поїде, - запропонувала Оля. – І, здається, ми відшукали ваш храм.

- Відшукали? – підвів брови головний старійшина. – Тоді ми їдемо.

- Петре, візьми все, що треба, - наказав він звертаючись до іншого старійшини.

Петро миттю піднявся з лави та пішов виконувати завдання. Вже за кілька хвилин він увійшов в кімнату нарад з невеличким вузликом, в якому були ті самі необхідіні предмети.

- Все готово, - відрапортував він.

- Тоді не гаймо часу. Ніч коротка, - зауважив головний старійшина та подався до виходу.

Всі зручно вмостилися у крісла і гравіки понеслися вже у знайомому напрямку.

Ще навіть не було півночі, коли подорожуючі прибули на місце нового проживання.

Кор перевірив найбільшу печеру і з задоволенням підкреслив:

- Печера порожня. Мешканці прийняли запрошення виселитися.

- А в інших печерах? – спитала Оля. – Вони не повернуться?

- Не повернуться, бо ультразвук не дозволить це зробити. Тепер це наше житло. Ось тільки треба його облагородити та бути напоготові завжди. Але і це не проблема. Виставимо охорону та й усе.