29 У пошуках храму

Гравік беззвучно летів нічними просторами Нової Землі залишаючи за собою тільки коливання повітря, яке схоже було на легенький вітер.

Оля сиділа на місці пасажира та з захопленням роздивлялася краєвиди, які мінялися навколо. Промені місячного світла вихоплювали з темряви величні столітні дерева, сяючі стрічки річок та блискучі поверхні озер та ставків.

- Попереду масивне скупчення пагорбів… Бачиш? – порушив тишу Кор.

- Бачу.  Це, напевне, той орієнтир на якому наголошували розвідники. Зруйноване місто людей. Це Вінниця. Яке воно було багатолюдне та гамірне за протягом людської доби. Я дивилася фото міст, які ми будемо пролітати сьогодні. Вони були надзвичайні…- з сумом відповіла Оля.

- Більшу половину дороги ми вже подолали,  - продовжував Кор. – Ще трохи і будемо на місці. Продовжуй милуватися краєвидами. У місячному світлі вони просто дивовижні…

- Шкода, що нема людей. Тих людей, які були в мої часи. Я б хотіла зустрітися з представниками моєї раси.

- Може і знайдемо таких. Ти ж  чула розповіді старійшин про те, що перші мутанти повтікали з бази і їх не знайшли?

- Чула. Але ж вони будуть ховатися і всіляко уникати контактів. І ще не відомо чи вижили вони...

- Можуть уникати. А можуть прийти і приєднатися до боротьби. Я думаю, що шанси на виживання у них були. І вони скористалися цими шансами. А ще продовжили рід з людськими генами.

- Ти скануєш місцевість, що ми пролітаємо?

- Сканую, але розумних створінь чи людиноподібних хоча б не помітно. Все лісові мешканці тільки трапляються.

За розмовою час пролітає швидко. Саме так сталося і цього разу.

- Ми майже на місці, - сказав Кор та зменшив швидкість у кілька разів. – Он ті пагорби та плесо широкої і вузької річки бачиш?

- Бачу, - відповіла Оля.

- Це і є наш пункт призначення  Річка Ушиця та річка Дністер. Раніше це був національний природний парк «Подільські Товтри». На мальовничих пагорбах мешкали працьовиті люди та раділи життю. Подивимося хто мешкає тут зараз, - промовив Кор та направив гравік ближче до схилів, що утворювали природній каньйон.

Схили мали безліч отворів та тріщин природнього походження.

- Це можуть бути печери, як малі так і гігантські, - зауважила дівчинка.

- Саме тому ми тут і мандруємо, нам потрібні печери. Це і укриття, і місце проживання, і місце тренування, - резюмував Кор.

Він зупинив гравік біля найбільшої печери. Гравік завис біля схилу та дав можливість добре розглянутися навколо.

- Стіни печери складаються з вапняку та черепашнику, якому більше ста тисяч років. Це чудова новина, бо такі стіни міцні та добре тримають тепло, легко піддаються обробці та стійкі до плісняви.

- Дійсно добра новина, - погодилася Оля. – Тренувальна база би була тут просто знахідка. Невже тут ніхто не живе?

- Зараз перевіримо, - промовив Кор та почав сканувати печеру. – Бачу живих істот…

Раптом з печери вистрибнула невелика істота та кинулася прямо на гравіцикл з гарчанням та клацанням зубів. Кор вчасно зреагував на загрозу, натиснув на газ та буквально вислизнув  з пащі нападника, який мав намір стрибнути та непроханих гостей.

- Цього варто було чекати. Таке чудове приміщення не могло залишатися порожнім. Це вовки, - видихнула Оля після несподіваного нападу.

- Зараз заглянемо в менші за розміром. Там, напевне, також вовки мешкають…- запропонував Кор. – вони проживають зграями.

- Давай дивитися, - погодилася Оля та міцніше схопилася за бильце крісла.

Інші печери також були заселені, але тут мешкали дрібніші за розміром савці та птахи.

- Що будемо робити? – поцікавилася Оля. – Нам вовки у такому близькому сусідстві не потрібні. Якось їх треба попросити на вихід.

- Я взяв з собою пристрій, що видає ультразвукові хвилі. Такий собі добрий поліцейський. Його ми кинемо у найбільшу печеру. А коли вовки покинуть її, вона буде наша. Підходить?

- Підходить. Ніякого вбивства не буде. – погодилася Оля.

Як сказали, так і вчинили.

За кілька хвилин пристрій пристрій почав свою роботу з виселення хижаків.

- Я ще хочу пошукати храм наших нових друзів. Що там з часом? Скоро схід сонця?

- Можемо пошукати. Час ще є. Години дві точно.

- Старійшини казали, що храм має бути у воді. Давай наблизимося до річки.

Кор направив гравіцикл до водної поверхні та завис над нею.

 - Зараз налаштую сканера. Там також можуть бути сюрпризи, - зауважив Кор та почав сканування водної поверхні на глибину до  шести метрів.

- Ну що там? – гарячкувала Оля.

- Тут все чисто. Дрібна та велика риба. Раки, жаби та п'явки. Буйна рослинність на дні річки.

- А щось схоже на храм видно? – не вгавала Оля.

- Зараз переналаштую сканера не гарячкуй. Ми маємо достатньо часу, - заспокоїв Кор супутницю.