26 Старійшини

Наступні кілька днів не були насичені подіями. Частково цьому сприяла і погода. Знижена температура повітря, мжичка та посилений вітер не сприяли новим вилазкам за полоненими у шахту рептилоїдів.

Вже визволені полонені оговтувалися від пережитого. Вони розпочали навчання природничим наукам, тренуванням на тренажерах, бойовим мистецтвам та стрільбою.

Поки всі спали, Кор підготував невеличкий майданчик для тренувань, де могли одночасно тренуватися десять осіб, а також змайстрував тренажер для відпрацювання техніки стрільби.

Новенькі були дуже раді, що вони потрапили в нове середовище де оточуючі сприймали їх, як особистості, а не як рабів. Чіпи давали можливість розширити кругозір та покращити ментальні здібності. Якщо раніше вони мали інтелект на рівні трирічної дитини, то тепер вони мислили, як діти років десяти. Звичайно, це не так багато, як би хотілося, але є певні біологічні обмеження, які обійти не можливо. Тому обов'язки охоронців або вояків вони цілком могли виконувати. Ці обов'язки також комусь потрібно було виконувати, у разі захоплення бази рептилоїдів.

Оля вивчала природничі науки, філософію, політологію, військове мистецтво та медицину. Між уроками навчалася мистецтву рукопашного бою та стрільбою. Олі Кор давав уроки особисто.

- Ти вже впевненіше наносиш удари. Проте, ліва рука у тебе ще слабка, - повчав Олю Кор.

- Я стараюся. Треба, мабуть, щось підправити у вправах на тренажері. Може додати навантаження? – відповіла Оля.

- Я подумаю, що можна зробити.

- Як проходить тренування у наших новеньких?

- Вони задоволені перебуванням у нас. Роб та Рок добре виконують свої обов'язки. У них запроваджено добрий дух суперництва.

- Команда Роба проти команди Рока?

- Саме так.

- Результати мають бути швидкими та вражаючими. Почекаємо ще кілька днів і проведемо перевірку знань та вмінь…Я хочу відвідати табір наших нових знайомих.

- Я також хочу подивитися, як вони облаштували житло на тій шахті. Умови там жахливі, але якщо не мати житла взагалі, то це хоч якийсь прихисток.

- Може поїдемо сьогодні ввечері? – запитала Оля.

- Поїдемо. Може їм ще щось треба… - погодився Кор.

За рутинними справами день добігав кінця.

- Ми вже можемо їхати. Одягайся, - промовив Кор.

- Я одягнена. Ось тільки дощовик накину, - відповіла Оля.

- Ходімо нагору. Там безпечно, - сказав Кор та рушив до ліфта.

Нагорі вітер трохи втих та припинився дощ. Темрява була непроглядна.

Вони швиденько сіли в гравік та помчали у напрямку лісу.

Всього кільканадцять хвилин і ось уже закинута шахта. Вона не була помітною для звичайного ока, проте для Олі та Кора, вона була видимою. Шахта не видавала ніяких ознак перебування там живих істот. Було тихо, лише вітер завивав по закутках будівлі.

Оля та Кор зупинилися біля воріт та тихесенько постукали.

- Заходьте, заходьте, - пролунало зсередини та клацнув замок. – Друзям ми завжди раді.

Оля та Кор пропливли у двір. Ворота зачинилися.

- Проходьте всередину будівлі. Там старійшини. Вони вже чекають на вас, - пошепки говорив вартовий, супроводжуючи гостей до керівництва.

- Доброго вечора. Як ви тут облаштувалися? – привіталася Оля посміхаючись.

- Доброго вечора і вам, - відповів головний старійшина та запропонував гостям сісти на лаві. – Ми тут обживаємося, сяк – так. Не вистачає багатьох речей повсякденного вжитку та харчів. А так все добре.

- А чого саме не вистачає? Зараз ми вирішимо цю проблему, - зуважив Кор.

Він підійшов до реплікатора і ввімкнув пристрій. Заряду батареї ще вистачало на кілька годин автономної роботи.

До Кора підійшов відповідальний за забезпечення і тихенько почав переповідати запити мешканців. Машина працювала швидко та видавала все необхідне для потреб проживаючих на шахті.

-  Ми так і не встигли познайомитися з вами, як слід у ту ніч, - почала розмову Оля, зручно вмощуючись на лаві. - Розкажіть нам про свою громаду, про її історію та історію нашого краю після катастрофи. Все, що знаєте. Будь - ласка.

- За переказами наших предків, катастрофа сталася і була надзвичйно потужною, - розпочав свою розповідь старійшина. – Людей тоді загинуло багато, багато загинуло і тварин. Ті люди, що змогли вижити, ховалися по печерах та глибоких підвалах. Ховалися там, де була можливість. Але найбільша біда людство чекала ще попереду. Після вибухів небо потемніло та закрило сонце, стала стрімко знижуватися температура. Вода, повітря, залишки росли та тварин були отруєні. Споживаючи отруєні воду, рослини та тварин, люди гинули і самі. Смерть приходила у важких муках. Тоді і з'явилися рептилоїди. Вони запрошували людей до себе та пропонували швидке одужання. Ціна такого одужання – мутації та рабство. Звістка про таку «допомогу» швидко поширювалася поміж постраждалих і охочих до «одужання» ставало дедалі менше. Ящери, знаючи місця масового скупчення людей, влаштовували облави та заганяли людей у рабство насильницькими методами. Методів у них було безліч, бо вчилися жорстокості у людей століттями. Наше селище, на момент вибухів, розташовувалося у мальовничому колись містечку на березі річки у природньому заглибленні. Річка нам давала воду та їжу. Ліс також був природнім захистом від пошукових груп рептилоїдів. Саме у ті важкі часи у нас з'явилися наші захисники та спасителі. Це наші боги Оверт і Крас. Вони освячували наші воду та їжу, лікували хворих та заганяли дичину.