20 Іван

Прибувши на східну околицю лісу, друзі скинули з себе вовчі шкури та знову стали хлопцями. Іван докладно розповів усю історію, яка з ним сталася на минулому тижні.

• Отакої! – вигукнув Марко. – Це все дуже цікаво…
• Ще б то, - резюмував Левко. – Навіть подумати не міг, що коли – не-будь таке може статися.
• А я думаю, що все, що трапляється, має своє продовження і навіть може принести зміни на краще – висловився Іван.
• Та напевне, що так. Я би дуже хотів змін, бо ті ящери вже дістали за живе усіх нас. Ми ж не живемо нормально, а повсякчас ховаємося від цих створінь. Ні житла нормального нема, ні їжі в достатній кількості, ні можливості вільно пересуватися по місцевості. Постійні облави влаштовують. Все їм рабів не вистачає… - сумно сказав Марко.
• І якби не ці шкури, нас би вже давно кинули у шахту, - продовжив думку Левко.
• Я би дуже хотів познайомитися з тими людьми. І якщо вони будуть боротися з ящерами, я готовий стати до їх рядів, - з запалом вигукнув Іван.
• Але ж нам заборонили йти на контакт! – заперечив Марко.
• Ну заборонили сьогодні, але завтра можуть і дозволити, - відповів Іван.
• Так може бути, - погодився Левко. – А тоді начувайтеся, ящери. Помстимося за всіх!
• Тепер дивіться на територію, яку маєте прослідковувати, - сказав Іван і почав руками показувати хлопцям на маячки та частини лісу де має бути моніторинг.
• Чергуватися будемо так: сьогодні залишається Марко. На добу. Завтра ти Левку чекатимеш його на цьому ж місці - біля величезної сосни. Це добрий орієнтир.  А потім я буду тебе чекати тут таки. Зрозуміло? – спитав Іван.
• Все ясно, – хором відповіли хлопці.
• А тепер одягаймо шкури і розбігаймося, - скомандував Іван.

Хлопці лягли на шкури, промовили чарівні слова і знову стали вовками. Як і було домовлено, один залишився на патрулювання, а двоє інших повернули додому.

Патрулювання вдбувалося з цікавими моментами. Щодня, майже, фіксувалися якісь незначні події, тож, доповідати кожен вартовий мав про що.

Сьогодні був нічим не примітний день. Левко перекинувся на вовка та майнув на східну околицю лісу в призначений час та місце для того, щоб змінити Івана. Він прибіг на вказане місце і сів під сосною. Аби не втрачати часу даремно, Левко зняв шкуру та почав шукати гриби та ягоди, які вже почали достигати.

Минали хвилини, добігала кінця година, але Іван у зазначене місце так і не з'являвся.

- Дивина якась…А може я переплутав місце зустрічі? – запитав себе хлопець.

- Та ні. Все правильно, - заспокоїв він себе. Я ж йшов на запах, а не тільки на візуальні орієнтири. Мабуть щось трапилося…

Хлопець розкинув шкіру, лігна неї, промовив чарівні слова і за кілька хвилин знову став вовком.

- Спочатку треба спробувати знайти слід Івана з поміж тисячі різних запахів, які рясніли навколо.

Вовк задер догори морду і понюхав повітря, потім обнюхав дерева, траву, мох…

- Де ж це запах Івана? – промайнуло в голові. – Мабуть його давно тут не було.

Він продовжував крутитися по галявині, шукаючи знайомий запах.

- Ось він! – зрадів Левко.

Запах був надзвичайно слабкий. Вовк побіг за запахом то зупиняючись, то прискорюючись.

- Сподіваюся, я йду у правильному напрямку. Так. У правильному, бо у протилежному взвгалі нічого не чутно, - заспокоїв себе Левко.

Бути вовком у лісі було значно вигідніше і безпечніше. Перетворюючись на тварину, людина отримувала безліч вигод: у рази покращувався нюх та слух, зір ставав гострішим і можна було все бачити у суцільній темряві, тіло ставало пруткішим і витривалішим. Такі перетворення давали чимало переваг у світі, де за людьми велося справжнє полювання. Саме так вдалося вижити племені лікантропів, бо при першій же загрозі всі переворювалися на вовків і чимдуж мчали в лісові нетрі подалі від переслідувачів.

Лісові мешканці старалися оминати вовка - перевертня десятою дорогою, а при зустрічі з справжніми вовками, останні тримали достатню дистанцію, а при наближенні до них люто гарчали, клацали зубами та відступали в гущавину. Мабуть, вони відчували якусь фальш або загрозу у перевертнях, тим паче, що перевертні були більші розміром і могли швидко розправитися навіть з трійкою справжніх нападаючих сіроманців. Проте, ніколи сутичок не було. При зустрічі всі розходиися своїми дорогами, демонструючи при цьому ікла.

Левко мчав лісом. Тепер він не принюхувався, бо запах був достатньо сильним. Раптом, Левко почув потужне вовче завивання. Він зупинився і без поспіху пішов у напрямку моторошного виття.

Пройшовши кільканадцять кроків, Левко виринув на галявину де сидів Іван в подобі вовка та, задерши голову,  жалібно та моторошно вив.

Левко підійшов до вовка та вже почав було скидати з себе шкуру, коли почув гарчання та клацання зубами. Левко неабияк злякався, бо не очікував такої реакції на свою появу.

Зазвичай вовки - превертні при зустрічі з собі подібними поводять себе дружелюбно. Левко рефлекторно відскочив від Івана на безпечну відстань. Сів і почав роздивлятися побратима ніяк не розуміючи причини такої поведінки.

Іван перестав клацати зубами і гарчати. Він продовжував сидіти на галявині, не звертаючи уваги на Левка, та вити. Йшла хвилина за хвилиною, але в поведінці Івана нічого не мінялося. Він не звертав увагу на Левка. Морда була задерта догори, з пащі виривалося потужне та жалібне виття, а з вовчих очей капали справжні людські сльози.