19 Підготовка

Сонце вже піднялося з-за обрію і поволі почало обігрівати землю та її мешканців. Ласкаві теплі промені  зазирали під кожен листочок, у кожну квітку промовляючи сонним комахам, що ховалися там від нічного холоду, що пора прокидатися та займатися буденними справами.

Живність розправляла крила, кумедно вмивалася, чистила лапки, струшувала хутро та злітала або прямувала на зустріч новому дню.

Сьогодні була неділя. Як і у минулому житті, Оля собі дозволила трішки довше поспати та поніжитися у ліжку після пробудження. Кор знав про таку маленьку слабкість та не заперечував, знаючи, що все заплановане буде зроблено та вивчено.

Вчора Оля до глибокої ночі сиділа за підручниками та вивчала медичну справу. Медицина її надзвичайно приваблювала.

Ще будучи зовсім маленькою, мабуть, як і багато дітей, вона гралася з ляльками у лікарню. Ляльки завжди були чимось хворі, тому лікувала вона їх досить часто та інтенсивно. Один тільки пес Роб не піддавався лікуванню. Він, відчуваючи наближення процедур, стрімголов мчав у сад і старався заховатися у найвіддаленішому кутку. Полікувавши ляльок, Оля бігла в сад, щоб відшукати Роба та дати хоч якусь мікстуру або перев'язати лапу. Роб у такому випадку припадав мордою до землі і рішуче відмовлявся лікуватися. Всі благання Олі він пропускав повз вуха. Коли приходив Петро Васильович додому вона завжди скаржилася на невиправного пацієнта Роба. Петро Васильович, як головний лікар, передивлявся протоколи лікування Роба, вносив правки і пацієнт приймав ліки, як годиться. Оля тоді сміялася досхочу, бо у якості таблеток були солодкі льодяники. Роб поглинав таблетки з неймовірною швидкістю і одразу одужував.

Оля згадувала ці щасливі миті минулого і мимоволі посміхалася. Рок вловив посмішку та поспішив поцікавитися причиною:

- Привіт, красуне, Ти посміхаєшся? Що цікавого бачила сьогодні?

- Я пригадала, як я лікувала Роба. Колись давно. У іншому житті…

- Так. Так. Я теж пригадую. Як же давно все це було…Неймовірно.

- Я тоді була дуже щаслива. Було моє життя. Справжнє життя. Це я зрозуміла тільки зараз.

- Все це дуже сумно…

- Я хочу побачити тата. Хочу, щоб він був тут.  З нами.

- Я б також цього хотів. Петро Васильович був унікальною людиною.

- Кор, а в тій лабораторії, що створюють кінокефалів, ми можемо відтворити тата?

- Якщо теоретично, то так. Але потрібен генетичний матеріал. Матеріалу ми не маємо.

- А що саме потрібно?

- Будь – що у значній кількості.

- Це щось таке, що вціліло протягом тисячоліття?

- Саме так. Найкраще підходять нетлінні частини тіла. Кістки, волосся, нігті, шкіра.

- Де ж це взяти, якщо я не знаю де він був на момент вибуху?

Оля засмучено зітхнула.

- Це найголовніша проблема. Він міг бути у робочій лабораторії, міг піти у інший корпус або у бомбосховище, - висував теорії Кор.

- А міг сісти в авто та прямувати додому, - продовжила Оля.

- І так могло би бути…

- На даний момент, ця справа має бути відкладена. Можливо у майбутньому ми зможемо хоч щось відкопати.

- Можливо…

За розмовою, Оля і Кор не помітили, як у приміщення зайшли Роб і Рок.

Вони стали біля столу і тихенько слухали розмову.

- Ви хочете знайти людину? - спитав обережно Роб.

- Так Робе. Я хочу знайти останки мого батька. Але навіть не знаю де шукати.

- Якби ми мали його запах, то могли би спробувати допомогти, - промовив Роб.

- Дякую, Роб. Таких речей нема. Все що залишилося, це капсула, яку він готував для себе. Він там лежав. Там міг би бути його запах, але я не впевнена.

Роб підійшов до капсули та почав її обнюхувати.

- Ну що? – спитала Оля.

- Нічого не чую, на превеликий жаль, - відповів Роб та сів за стіл.

- Будемо шукати пізніше. Зараз у нас купа ворогів. Треба розібратися з ними, - резюмувала Оля.

- Що пропонуєш? – спитав Роб.

- Хочу відбити групу ваших побратимів, які будуть повертатися з роботи. Треба знайти шахту та прослідкувати за конвоєм – сказала Оля та сіла за стіл.

Кор вже накривав на стіл.

- Оце я розумію, буде справа! –  підстрибнув на стільці Рок і з задоволенням потер долоні.

- Кор, у нас готове приміщення для нових мешканців?

- Приміщення не готове. Я тільки почав роботу сьогодні вночі. Ще дві ночі і закінчу. Але ми зможемо розмістити частину у кімнаті Роба і Рока, а частину в спортзалі. Загалом зможемо прийняти ще десять осіб. А скільки їх зазвичай в одному транспорті везуть?

- Десь стільки і везуть, - відповів Роб.

- Чудово! Сьогодні до лісу не йдемо. Роб, ти пам'ятаєш положення сонця, коли вас везли на роботу?

- Сонце сліпило очі, завжди.