17 Покарані

Мул сидів біля екрану монітора та переглядав відео з камер спостереження, коли до нього зайшло троє вартових.

• Чого вам? – запитав Мул.
• За наказом командувача бази номер двадцять, його світлості пана Мука та пана старшого наглядача пана Муса ми маємо провести Вас до приміщення покараних, - відрапортували вартові.
• Нащо це мені? Мені ніхто не казав… - заперечив Мул вкрай спантеличений пропозицією.
• Ми не маємо відповіді на Ваші питання. Проте маємо виконати вказівку командування.
• Я хочу подзвонити до Муса, - попросив Мул.
• Так. Дзвоніть, - погодилися вартові.

Мус тремтячими пальцями шукав у телефоні номер Муса. Він набрав номер та приклав слухавку до вуха. Проте, у слухавці тільки було чутно гудки виклику. 

• Щось не те, - зауважив Мул. – Я спробую ще раз.

Він набрав ще раз номер Муса, потім ще раз і ще раз… Ніхто йому не відповідав. Мулові нічого не залишалося, як тільки виконати прохання вартових. Противитися було марно. Якщо він не пройде туди добровільно, то його туди потягнуть. Він це добре розумів, бо й сам неодноразово проводив колег до кімнати покараних.  Тепер настала його черга.

Мул підвівся і попрямував у знайомому напрямку.

• Невже це відбувається зі мною? Чому? Що я такого зробив, щоб йти до тої кімнати? – запитання роїлися в його голові, але, наразі, не було жодної відповіді.
• Може це якась прикра помилка? – промайнула заспокійлива думка і Мул за неї вхопився.
• Так. Це прикра помилка і скоро я вийду на волю, - заспокоїв себе Мул у переступив поріг кімнати для покараних.

Двері за ним зачинилися і стукнув засов.

В кімнаті було темно. Хоч і очі рептилоїдів не пристосовані до сонячного світла і темрява більш комфортна, Мулу потребувалося  кілька хвилин для того, щоб звикнути до нормального освітлення. В кімнаті було порожньо, трохи вогко та пахло пліснявою. Але найгірше було те, що тут пахло мутантами. Пахло інтенсивно і гидко. Їх кімната була за тонкою стіною. Запах брудних мутантів дошкуляв найбільше.  Через дві години приїдуть з шахти ці нероби і будуть тут чавкати та хропіти.

• Фу! – від самої думки Мулові стало огидно і він аж обтрусився.

Так, у роздумах, непомітно промайнуло кілька годин.

Раптом засов на дверях стукнув і двері прочинилися. До кімнати зайшло четверо рептилоїдів з ганчірками на голові та ланцюгами на кінцівках. Вони зайшли мовчки та не видавши жодного звуку впали кожен у своє ліжко. Тепер Мул зрозумів, яке ліжко може бути його. Ліжка були брудні та не приємно пахли. Лягати в таке ліжко Мул не хотів. Думка про прикру помилку не покидала його. Але робити нічого, він має все стерпіти, поки правда не вийде на поверхню.

Через якийсь час двері прочинилися вдруге і вартовий на таці приніс їжу. Тацю він поклав на стіл. На таці лежали м'ясо та хліб, а ще якась рідина в тарілках. Тарілок було всього чотири. Мул зрозумів, що він сьогодні вечеряти не буде. Та йому й не хотілося. Мул трохи нервував.

По черзі, покарані рептилоїди піднялися з ліжок та гримаючи ланцюгами, сіли за стіл, щоб повечеряти.

Їли вони мовчки та навіть не дивилися один на одного. Мало того, вони наче не помічали Мула. Мул також не наважувався розпочинати розмову першим.

Після вечері, рептилоїди повкладалися спати. Мул також ліг у порожнє ліжко та сон не йшов до нього. Він не міг зрозуміти причину свого провалу.

Раптом двері відчинилися і в кімнату зайшов охоронець щоб забрати порожній посуд. Мул підвівся, підійшов до охоронця та спробував його розговорити:

• Шановний, - звернувся він до охоронця дуже тихим голосом.
• Що? – не дуже ввічливо відповів охоронець.
• Коли мене звідси випустять? – запитав Мул.
• Не знаю, - коротко відповів охоронець.
• Чому мене сюди відправили?
• Не знаю, - знову коротко відповів охоронець.
• Я можу попросити зустрічі з Мусом?
• Завтра ти зустрінешся з шахтою, а не з Мусом. Готуйся, - відповів охоронець та зачинив двері.
• Я на самому дні виходить! – блиснула думка. – І виходу звідси нема крім, як у шахту.

Мул підійшов до свого ліжка та ліг.

•  Сьогодні нічого не зміниться, отже не потрібно витрачати сил даремно. Треба спробувати заспокоїтися та поспати. А завтра, можливо, щось і зміниться, - заспокоїв себе Мул.

Проте, година спливала за годиною, а сон все не йшов. Сусіди по кімнаті давали такого хропака, що стіни хиталися. Лише десь під самий ранок Мул стулив очі.

Спав він мало, але за цей час встигло приснитися маса всіляких  нісенітниць.

Раптом, в коридорі почувся певний рух і включилася сирена. Мул розплющив очі. Голова гуділа від недосипання, очі пекло. Він підвівся та протер очі. Сусіди по кімнаті схопилися з ліжок також.

Двері відчинилися і в кімнату зайшов охоронець з каптуром та ланцюгами.

• Руки витягни вперед, - скомандував охоронець.