13 Плани

Гравіцикл мчав наших друзів достатньо швидко і вже за кілька хвилин зупинився біля бункера.

Зістрибнувши з гравіцикла і розглядаючи транспорт з усіх боків, Оля замислилася.

• Про що думаєш? – поцікавився Кор.
• Та міркую де б нам його сховати, щоб його ящери не знайшли та й нас заразом, - відповіла Оля та потерла скроні руками, - Ми майже не знаємо рельєф місцевості, щоб його заховати…
• Залиш цю справу для мене і не турбуйся.
• А що ти плануєш?
• Планую просканувати місцевість і знайти заглиблення, потім поставити туди авто та прикрити рослинністю. Тут є вічнозелені чагарники. Бачиш? Он там вони ростуть. Ними і прикриємо, а ввечері я зроблю пристрій для створення купола - невидимки над транспортом.
• Це вже хороша річ. Бодай візуально вони його не помітять.
• Візуально так, але за допомогою сканера знайти буде не складно. Принаймні, якийсь час ми зможемо ховати багато речей. Купол покриватиме територію біля п'ятнадцяти метрів в діаметрі. Туди може поміститися десять гравіциклів.
• Чудово! Нам треба буде здобути ще ці десять гравіциклів.
• Здобудемо. Поки нас не викрили, ми маємо перевагу діяти раптово і успішно.

Кор став біля гравіцикла та почав сканувати місцевість. Він повертався на всі чотири сторони і детально вивчав рельєф.

Роб та Рок не втрачали також часу даремно. Вони робили ретельний огляд транспорту на предмет особистих речей ящерів. Та в авто не було нічого цікавого, лише нестерпний запах від тіл рептилоїдів. Завершивши обнюхування авто, Роб та Рок активно почали спілкуватися мовою жестів:

• Шкода, що ми нічого не знайшли, - сказав Роб.
• Так. Але сама машина мені дуже подобається. Дуже хочеться навчитися керувати нею, - відповів Рок, - Може Кор нас навчить.
• Треба спитати, які в них плани на майбутнє. Спитаємо сьогодні за вечерею, - відповів Роб.
• Друзі? Підійдіть сюди, будь-ласка,  - звернувся Кор до Роба і Рока, - Потрібно наламати гілок он тих чагарників та доправити он до тієї впадини. Бачите? Треба багато великих та пишних гілок. Зможете?
• Зможемо, - хором відповіли друзі та кинулися до вказаних чагарників.

Робота кипіла швидко і вже на годину біля впадини лежала купа свіжої зелені.

Кор миттю застрибнув у авто і за кілька секунд машина стояла в природньому заглибленні не далі ніж метрів п'ятсот від бункера. Прикривши авто гілками, друзі рушили до бункера.

• Впоралися. Що робитимемо тепер? Може спустимося в бункер? – запитала Оля, - Вже час вечеряти та відпочивати. А ще потрібно засвоїти багато корисної інформації. Всі згодні?

У Роба і Рока вже давненько бурчало в животі від голоду, тому ніяких заперечень не було. Всі дружньо спустилися в сховок.

Смачно повечерявши, Оля запропонувала зробити невеликий відпочинок протягом однієї години, а потім обговорити плани на майбутнє. Роб і Рок задоволено похитали головами і пішли відпочивати у свої ліжка нагорі. Вони були так зморені пригодами, що упавши в ліжко, миттю заснули.

Оля, прибравши на столі, вмостилася у своєму ліжку і також заснула.

Кор був єдиним, кому не потрібен був відпочинок. Він сів за комп'ютер і розпочав креслити пристрій для створення маскувального куполу.

Година промайнула непомітно.

Оля прокинулася та солодко потягнулася в ліжку:

• Кор? – гукнула вона.
• Я тут, Олю, - відгукнувся Кор, - Ти вже відпочила?
• Так. Роб і Рок ще не спустилися?
• Ні. Вони, мабуть, добре потомилися і зараз ніжаться у м'яких ліжечках. Вони ж такі щасливі від того, що сплять не на підлозі.
• Так, так, - відповіла Оля, - вони щасливі. Зараз я їх гукну.

Оля зістрибнула з ліжка і попрямувала до ліфта. Ліфт тихенько почав мугикати свою стару пісеньку, підіймаючись наверх, і зупинився. Оля зайшла в кімнату. Друзі ще солодко спали у ліжках зовсім по дитячому скрутившись калачиком. Їм, мабуть, снилося щось цікаве, бо дихання було не рівне, а очі інтенсивно оберталися в очицях.

• Вони такі милі…Навіть не хочеться будити, - промайнула думка в голові Олі, - Але ні. Треба будити бо образяться ще.
• Друзі! Агов! Досить спати. Ще не ніч. Треба обговорити деякі питання, - гукнула Оля.

Роб і Рок від її голосу миттю підірвалися на ноги та виструнчилися.

Оля від несподіванки, аж відсахнулася до дверей.

• Чого це ви? – перелякано спитала вона.

Але друзі стояли мовчки та розгублено водили очима по кімнаті.

• Тихо, тихо, це ж я. Чого ви перелякалися? – Оля старалася заспокоїти друзів, - Я прийшла покликати вас у низ на навчання та нараду. Прийшли до тями? Ходімо.

Оля повернулася до дверей і вийшла до ліфту. Спантеличені Роб та Рок, позіхаючи тапотягаючись, попленталися за нею.