11 Сутичка

Ніч промайнула наче одна хвилина.

Оля прокинулася і солодко потягнулася в м'якому ліжку. Кор сидів за столом та щось крутив у руках.

• Кор, доброго ранку. Як наш хворий? – поцікавилася Оля підводячись з ліжка на ліктях.
• Доброго ранку, Олю. Пацієнт стабільний. А що?
• Роб вже прокинувся?
• Ще не приходив. Ти прокинулася першою, рання пташко.
• А як погода на поверхні?
• На поверхні ранок, сходить сонце. Погода тепла, трохи вітряно.
• Треба сьогодні вийти прогулятися. Хочу піти трохи дальше у ліс і вивчити місцину там. Ну хоч би на пагорб видертися та оглянути місцину де було моє місто.
• Так. Підемо. Може навіть всі разом.

Почувся тихенький шум ліфта і за хвилину двері відчинилися. В дверному проході стояв Роб. Роб виглядав просто чудово. Оля не витримала і зробила комплімент:

• Роб, ти так гарно виглядаєш!
• Доброго ранку. Дуже дякую, але я нічого не робив, - почав жестикулювати Роб. Я щойно прокинувся і бігом до вас.

Оля засміялася. Роб був чудернацькою істотою. Густа та м'яка шерсть виблискувала переливалася у променях штучного світла, на тілі вже не було видно навіть слідів від важких поранень, саме ж тіло підтягнуте та мускулисте виблискувало гладкою білою шкірою. Достатня кількість їжі та відпочинок зробили свою справу.

• Так, як ти, Роб, раніше виглядали красені з обкладинок журналів, - продовжувала захоплюватися красою Роба Оля.
• А що таке обкладинки та журнали? – поцікавився Роб.
• Обкладинка – це перша і найголовніша сторінка журналу. Треба було бути дуже відомим або красивим, щоб твоє фото туди потрапило.
• Угу. Я, тепер, також туди потраплю? – спитав Роб.
• Ні, Роб. Не потрапиш, бо журналів тепер ніхто не друкує. Журнали друкували задля забаганки людей.
• То нехай буде так, - погодився Роб і поцікавився станом Рока.
• Зараз будемо виводити його зі сну – відповів Кор і попрямував до хворого.

Просканувавши Рока, Кор не знайшов відхилень, які могли би спричинити негативні наслідки на стан здоров'я. Він почав від'єднувати його від систем та ременів:

• Все у нормі. Тиск, серцебиття, температура. Все стабільно. Роб, підійди до свого друга. За хвилину другу він відкриє очі.

Роб підійшов та взяв Рока за руку. Минуло кілька хвилин і Рок розплющив очі.

• Доброго ранку, Рок. Ти у безпечному місці. Тобі нічого не загрожує. Твій друг поруч. Лежи спокійно. Ти зрозумів? Якщо зрозумів, то кивни головою, - скомандував Кор.

Роб закивав мордою.

• Тепер, опираючись на руку Роба, спробуй сісти, - керував далі Кор. -  Посидь трохи.

Поки Рок приходив до тями, Кор приніс йому одяг.  Роб одягнув друга та допоміг йому стати на ноги.

• Як самопочуття? Ти знаєш мову жестів і можеш відповісти – промовив Кор.

Рок, постоявши кільки хвилин на ногах, спробував зробити кілька кроків самотужки. Пройшовши до стола, де вже сиділа Оля, він також сів.

• Добре почуваюся, тільки ноги тремтять трохи, - жестикулював Рок. А чому ви мене кличете Рок?
• Твій друг Роб дав тобі ім'я. Подобається? Я – Оля, а це - Кор.  Ми всі маємо імена.
• Подобається. Гарне ім'я, - відповів Рок. – А де я?
• Давайте сядемо до столу на сніданок і продовжимо розмову, - запропонувала Оля. – Роб, ти що їстимеш?
• Яєчню з беконом  - три порції, тістечко з кремом і вишнею – три порції, - відповів Роб і облизався.
• Замовлення прийнято – посміхнулася Оля. – А Рокові що зробити?
• Все так само, як мені, - поспішив відповісти Роб. – Йому сподобається і я певен, що він страшенно голодний.

Оля швиденько, почаклувавши біля репліка тора, поклала величезні тарілки з їжею перед зголоднілими друзями:

• Мабуть, я також буду їсти яєчню. Ви так смачно наминаєте….

Сніданок непомітно підійшов до кінця. Кор розповів історію потрапляння Рока у бункер та дивовижне володіння мовою жестів та іншими базовими знаннями. Рок був надзвичайно вражений почутим. Для нього це було справжнім дивом. Він з нещасної пораненої та виснаженої істоти раптом перетворився на людину у якої є знання, ім'я та власне м'яке ліжко. Поки Рок приходив до тями від отриманих вражень, Оля та Кор міркували про плани на сьогодні.

Сонце вже піднялося високо над обрієм і можна було виходити на поверхню.

• Я хочу вийти на пагорб та оглянути місцевість, де колись було моє рідне місто, - запропонувала Оля.
• Підемо, - відповів Кор. Пагорб лісистий, тож, сподіваюся, ми будемо сховані від лихих очей. Я зробив чотири комплекти зброї, яка тільки є у нашому арсеналі, візьмемо харчі та воду, бо шлях не близький і підемо.
• Рок, ти зможеш йти з нами? – перепитала про всяк випадок Оля.
• Так, я зможу. Сили повертаються до мене, - відповів Рок.