8 У пошуках друзів Роба

Перевіривши погодні дані на поверхні, Кор одягнувши у теплий одяг своїх супутників та озброївшись,  гуртом вийшли на поверхню.

Сонце сяяло яскраво, проте вітер був ще прохолодним.

• На поверхні якось змінюються пори року? Можливо є якісь особливості у погоді або природі?  - спитав Кор у Роба.
• У цій широті різких змін не спостерігається. Вісь землі нахилена якимось таким чином, що не було занадто різких коливань температури, проте трапляються несподівані зміни погоди. Спеку змінює різке похолодання, посуху змінюють рясні зливи з громовицями, а безвітряну погоду – шквали. Але всі ці зміни не критичні для панівного виду, а решта живих істот також акліматизувалися під подібні аномалії. Тут жити комфортно, якщо ти на волі. Природа досить красива, хоч і трохи небезпечна, можливо, - зауважив Роб почувши крики вже нашої знайомої химери, що пролітала над лісом полюючи на свою чергову жертву.

За невимушеною розмовою, вони і не помітили, як швидко зайшли в ліс і підійшли до місця, де знайшли Роба.

• Ось тут ти лежав, - повідомив Кор, показуючи на місце, яке вже жодним чином не виказувало, що тут колись лежало тіло.

Трава випрямилася, сліди крові змили рясні дощі.

• Звідки ти сюди прийшов? Можеш зорієнтуватися? – спитала Оля.

Роб покрутився на місці, розглянув дерева та кущі, понюхав повітря та вибрав напрямок руху:

• Сюди. Я чую запах плоті і це може бути мій друг.

Друзі рушили у напрямку, котрий вказав Роб. Просуваючись лісом, а подекуди і непролазними хащами, Кор не припиняв безперервного сканування місцевості. Ось пробіг заєць, десь у верховітті стрибає білка, неподалік вчинили чергову бійку горобці. Химера, вхопивши свою жертву, повернула у напрямку гнізда у майже протилежному напрямку де мала обідню трапезу.

На хвилину Кор зупинився і покликав Олю:

• За нами спостерігають!
• Хто? – стривожилася Оля. – Рептилоїд?
• Ні. Це вовк, але великого розміру. – Він йде за нами на відстані кількох десятків метрів і це чомусь схоже на шпигунство.
• А хіба вовки можуть шпигувати?
• Ні. Вони довго відстежують свою жертву, а коли трапляється слушний момент – нападають. Але вовки не переслідують жертву або групу жертв, з якою вони не зможуть справитися під час нападу. Тобто, є оцінка сили противника. Це я сказав дещо зрозумілою мовою. Поведінка всіх хижаків дещо схожа, проте, саме вовки мають індивідуальний стиль. А в нашому випадку щось не так.
• Поки він не наближається, нам не варто турбуватися, я так думаю. Ми для нього чужинці в цьому лісі, от він, напевне і спостерігає за нами.
• Може й так, - погодився Кор.

    Роб йшов по запаху ще хвилин сорок. Зупинявся, принюхувався, прислухувався. Він був у цьому лісі вдруге і насторожувався при найменшому підозрілому звуці. Звірині інстинкти працювали бездоганно. Через кілька хвилин група вийшла на галявину де лежали останки друга Роба. Лісові мешканці не гребували дармовою їжею і за кілька днів від кінокефала залишилися самі кістки.

• Дивно. Я все ще відчуваю запах плоті, - промовив Роб.
• Мабуть інший твій другий друг все ще живий, - обнадійливо сказала Оля. – Шукаймо далі!

Роб переорієнтувався вдруге і розпочав новий пошук.

Дерева, галявини, кущі, хащі, хащі, хащі…Друзі вийшли на галявину залиту світлом.

• Запах закінчується тут, - промовив Роб. – Але тут нема де ховатися та й залишків не видно. Що ж це таке?
• Зараз  я просканую місцевість – сказав Кор і зупинився, щоб налаштувати сканери. – Зачекайте кілька хвилин.

Через кілька хвилин Кор почав прямувати у напрямку величезного дерева:

• Тут я бачу предмет або тіло всередині стовбура. Напевне це дупло.
• Можна я піду першим? – попросив Роб. – Я не хочу щоб він перелякався, якщо ще живий.

Кор ствердно кивнув головою і Роб підійшов до дупла. Розторнувши гілля, яке прикривало дупло, він побачив свого товариша.

Кінокефал, побачивши свого друга живим, хоч і непритомним, мало не завив з радощів. Діставши друга з дупла, Роб покликав Кора та Олю.

• Поклади його на землю. Я огляну, - попросив Кор.

Тіло другого пацієнта було менше пошкоджене ніж першого, проте, деякі рани вже почали гнити, не вистачало кількох пальців на руках і ногах, вухо трималося на тоненькому шматку шкіри, око витекло і зяяло глибокою кривавою западиною. Потрібно було негайно надавати медичну допомогу.

• Він має досить важкий стан. Важливо запобігти виникненню гангрени або зараженню крові. Треба повертатися і починати лікування, - підсумував Кор.

З такою пропозицією погодилися всі. Крім того вже вечоріло і залишатися у глибині лісу було достатньо небезпечно. Кор підхопив нового пацієнта і вся група швидко рушила у бік бункера.

Йшли швидко і мовчки. Сонце падало за горизонт і в лісі згущувалися сутінки. Сутінки місцями перетворювались на суцільну темряву. Звуки в лісі почали стихати і кожен мешканець намагався хутчіш дістатися домівки аби сховатися від нічних хижаків, які виходили на полювання саме зараз. Дедалі гучніше з темряви долинали крики тих хто хоче їсти і тих, кого вже їдять.

• Які моторошні звуки, аж кров холоне! – з острахом промовила Оля. – Кор? А що там наш шпигун?
• Він нас проводжає з лісу. Тримається так само на відстані біля двадцяти метрів.
• Це добре. Дуже допитлива тварина мабуть, - відповіла Оля.