7 Розповідь Роба

З моменту останньої прогулянки та знахідки кінокефала пройшло кілька днів. Погода була холодною дощовою та вітряною, а тому не сприяла новим вилазкам на поверхню. Але час, який виявився вільним, було використано для багатьох корисних справ.

Оля займалася на тренажерах, вивчала медичну справу, математику, картографію, навикам рукопашного бою по новітній методиці Кора, та ще багатьом іншим речам, які могли згодитися під час виходу на поверхню.

Кор безперервно стежив за біологічними функціями свого пацієнта, постійно сканував стан внутрішніх органів та пошкоджені кістки, регулярно давав поживні речовини.

За цих декілька днів стан хворого помітно покращився і Кор прийшов до висновку, що його можна приводити до тями.

• Олю, я сьогодні планую розбудити нашого підопічного – сказав Кор, - Будеш присутньою?

Оля за ці кілька днів звикла до нової особи у своїй кімнаті і перестала його боятися. Хворий вів себе надзвичайно тихо. Він весь час лежав непорушно, лише тихенько сопів.

• Так. Хочу. Нам, напевне, треба йому дати якесь ім'я. – Все таки жива душа.
• Як ти хочеш його назвати?
• Якщо він матиме хоч якийсь інтелект, то нехай вибирає собі ім'я, А якщо ні, то тоді ми щось виберемо. Згода?
• Згода, - відповів Кор та підійшов до підопічного щоб від'єднати його від систем та дещо послабити ремені безпеки.

Пройшло кілька хвилин в очікуванні і пацієнт заворушив очицями.

Оля і Кор стояли на відстані одного метра від його голови по різні боки.

Минули ще декілька хвилин в напруженні…

Пацієнт заворушив головою та ковтнув слину. Очі відкрилися. Побачивши над собою дві постаті у білих халатах, кінокефал здригнувся від переляку, заблимав стривоженими очима та притиснув вуха до голови. Він був наляканий і приголомшений одночасно. З закритої пащі почулося ледь чутне скигління.

Оля, котра надзвичайно любила тварин і особливо собак, не змогла втриматися, підійшла і поклала руку на голову. Так, раніше, вона заспокоювала свого собаку Роба. І це завжди мало хороший вплив на домашнього улюбленця. Тут вона вирішила використати такий самий прийом.

Відчувши руку на своїй  голові, пацієнт подивився на неї жалісним поглядом та припинив скиглити.

• Привіт. Не бійся. Ми тебе не скривдимо, - промовила дівчинка продовжуючи гладити шовковисту коричневу шерсть.

До розмови підключився Кор:

• Привіт друже. Ти мене чуєш, розумієш? Якщо чуєш та розумієш, то поворуши головою.

Пацієнт ледь помітно кивнув у відповідь.

• Чудово, -  продовжив Кор. Ти знаходишся у безпечному місці. Заспокойся та розслабся. Я зніму ремені і ти зможеш сісти. Не роби різких рухів. Добре? Якщо розумієш, кивни головою.

Пацієнт кивнув.

Кор відв'язав ремені і пацієнт сів. Він ошелешеним поглядом роздивлявся своє тіло та, нічого не розуміючи, дивився навколо.

• Води хочеш? Їсти хочеш? – спитав Кор.

Пацієнт ствердно кивнув головою.

 Кор налив у велику тарілку води і подав хворому:

• Я зроблю тобі яєчню з беконом не велику порцію. Краще потім ще додати через якусь годину.

     Хворий жадібно вихлебтав усю воду і облизався, зовсім по – собачому. Він все ще не прийшов до себе від нових вражень, які звалилися на нього, як снігова куля.

• Вставай легенько на ноги, - наказав Кор, одягнувши на нього спортивні штани та взуття, - Підійди до столу та сідай.

Кор показав рукою йому на стільця.

Пацієнт все зробив за вказівкою та сів за стіл. Сидячи за столом, він не знав куди покласти руки, куди покласти ноги і це видавалося Олі трохи кумедним. Але свідчило це лише про те, що за столом він сидить вперше в житті.

Кор поставив перед ним тарілку, де лежала  страва і подав виделку. Пацієнт взяв виделку в руки і почав мордою хапати шматки їжі та ковтати ледь прожовуючи.

• Роботи не початий край, - сказала Оля, поглядаючи на Кора.
• Так, Олю. Будемо шліфувати цей камінь. Він спокійний і зовсім не схожий на своїх далеких предків, а це означає, що ми знайдемо спільну мову і, можливо, подружимося. Нам потрібні союзники на цій невідомій планеті, – резюмував Кор, дивлячись на пацієнта.
• Так. Він не знає, що таке люди і що таке стіл. Виріс в жахливих умовах з нелюдським ставленням. Судячи з його фізіологічного стану, він геть зовсім молодий. Приблизно мого віку. – зауважила Оля.

Поки Оля та Кор ділилися враженнями від побаченого, кінокефал спустошив тарілку та облизався.

• Я – андроїд на ім'я Кор, - назвався Кор.
• Я – людина на ім'я Оля, - назвалася Оля.
• Ти нас розумієш, але говорити не можеш через відсутність голосових зв'язок. Будемо спілкуватися мовою жестів. Цю мову ти знаєш. То скажи нам хто ти є, - запропонував Кор.