4 Прогулянка

Розглядаючи план будинку та інші креслення місцевості так захопили Олю, що вона і не помітила, як промайнуло декілька годин.

Кор ще раз перевірив стан погоди і переконавшись, що все в порядку підійшов до Олі:

• На поверхні настав сонячний ранок. Наразі 7.15 ранку. Дощ припинився дві години тому і ми можемо спробувати вийти на поверхню. Ти готова?
• Так. Я готова, - сказала дівчинка швидко одягаючи куртку від спортивного костюму.
• Тоді я йду першим, а ти слідом. Ми виходимо на поверхню вперше за тисячу років.

Кор підхопив підготовлену зброю та підійшов до ліфтової шахти. Двері ліфта відкрилися швидко і легко. Оглянувши ліфтову кабіну і не виявивши суттєвих ушкоджень, відчинив двері. Двері також відкрилися легко. Кор та Оля зайшов в кабіну, натиснувши кнопку, розпочався підйом. Двигун здригнувся та тихенько мугикаючи якусь свою пісеньку почав плавно підіймати кабіну вгору.

• Початок добрий – підмітила Оля та посміхнулася самими очима.

 Кор був впевнений у роботі ліфта, бо після консервації бункера обробив всі елементи ліфта та і всього бункера спеціальним розчином, який унеможливлював розпад металів, пластику, гуми, синтетичних надтвердих матеріалів. А це був великий здобуток на фоні тотальної руйнації та знищення всього живого та й не живої матерії. Найкращим рішенням для виготовлення різних деталей це був ФЛОНГ. Кор сам винайшов цей матеріал. Матеріал на основі молекул силіцію та молекул вуглецю з додаванням молекул магматичних порід земної кори. Все геніальне є простим! Флонг був надзвичайно легким, твердим та міцним матеріалом і його можна реплікувати. У бункері вже достатньо багато речей було замінено елементами з флонгу. І найголовніше – цей матеріал підходив для людського тіла, як титан, принаймні розрахунки свідчили про приживання 95%  замінених частин. Тобто – універсальність! Кор був задоволений результатом своєї роботи, бо тепер відкривалося  безліч можливостей. Олі він про це ще не встиг розповісти, але зробить це найближчим часом, коли вона готова буде прийняти чіп.

Тим часом ліфт пройшов відмітку у 10 метрів та наближався до верхньої точки, де і був сам вихід. Двигун завмер, ліфтова кабіна зупинилася, перед очима постали ще одні двері. Двері також мали достатньо добрий вигляд. Знявши засов та потиснувши рукою на ручку, двері відчинилися. Сенсорні датчики Кора показали підвищену вологість, але ж це і не дивно, адже всю ніч йшов дощ. Двері відчинилися і перед ними відкрилася частина безмежного простору залитого сонячним промінням.

Двері відчинилися у дуже несподіване місце. Це був яр, а точніше один схил яру, який густо поріс чагарником. Буйна рослинність вигідно приховувала вхідні двері до сховища Олі та Кора, оскільки це було майже саме дно яру. Поряд з дверима протікав потічок чи то з джерела десь нагорі, чи то з дощової калюжі. Але, як би там не було, їх схованка була добре прикрита місцевим рельєфом, який утворився казна коли.

Видовище спантеличило Олю. Вона розраховувала побачити зовсім не такий краєвид. ЇЇ сад, будинок, клумби з масою квітів буквально були стерті з лиця землі. Геть нічого не нагадувало такі милі для ока пейзажі з минулого. Але це ще не все. Якби процеси продовжилися не так вигідно, то їх прихисток  був би зруйнованим через пошкодження дверей, ліфта та самого бункера, а далі могла би бути розгерметизація.

На щастя біда пройшла стороною.

Оля стояла біля відкритих дверей та вдихала аромат свіжої зелені.

• Здрастуй, моя Нова Земля! – подумала Оля.
• Оглянемо територію навколо нас? – перервав заціпеніння Олі Кор.
• Так. Ходімо. Треба ж знати, яка у нас місцевість, - відповіла Оля.

Підійматися вгору було трохи складно. Розмокла земля не давала можливості зачепитися взуттям і ноги часто ковзали, а дівчинка падала.

• Давай руку, - запропонував Кор.

Оля подала руку і вони швидко вибралися на відкриту місцевість.

Краєвид вражав! Нічого спільного з колишнім пейзажем! Висотних будинків не було, мостів не було, ліній електропередач не було. Було безкрайнє поле помережане ярами та ярками з однієї сторони, десь вдалині щось схоже було на річку, а з іншого боку ліс. Якби цей вигляд вона побачила раніше, до катастрофи, то могла би стояти та довго милуватися недоторканною природою, може навіть би сіла малювати пейзаж, але зараз цей пейзаж пригнічував та навіював смуток. Було якось навіть не по собі відчувати таку жахливу самотність у цій древній красі.

• Я сподіваюся, що хоч якісь тварини вижили у катастрофі, - звернулася Оля до Кора.
• Мої сенсори поки не вловлюють будь-яких форм біологічного життя савців, - відповів Кор. – Я тобі повідомлю про їх появу. Не бійся. Я поряд і постійно пильную. Зверни увагу на квіти! Дивися які вони незвичайні. У моїх архівних файлах таких нема.
• Так. Дуже красиві квіти, а пахощі просто неймовірні. Але я не бачу комах. Невже їх нема?
• Так. Комах нема. Зараз я просканую ці квіти, щоб вияснити їх природу, - відповів Кор та почав досліджувати незвичайні квіти, які просто заворожували своєю красою та ароматом.

Почаклувавши над квіткою кілька хвилин, Кор підвівся і видав результат досліджень:

• Це отруйна квітка. Вміст алкалоїдів у її пелюстках та листках вдесятеро перевищує кількість аналогічної речовини у блекоті. Пам'ятаєш таку рослину? Блекоту попри вміст отрути вважали хоч і отруйною, але, все ж, лікарською рослиною. Тут такий вміст отрути, що одна пелюстка може вбити коня. Уявляєш?
• Ого! Добре, що я утрималася від бажання зірвати її. Могла через сік отруїтися!
• Так, Олю. Будь обережна. Це вже не та планета, яку ми знали та любили. Ця планета нам помститься за те, що ми зробили з нею, - резюмував Кор.
• Ти бачиш птахів? Або, принаймні, чуєш щебетання? Я нічого не чую, хоч і ліс не так далеко, - запитала Оля.
• Також нічого на сенсорах. Щось і тут не те. Будемо розгадувати і цю загадку. Я не вірю, що ліс мертвий. Підемо до лісу ближче?
• Давай підемо. Нам треба отримати відповіді і на ці питання.