3 Розповідь Кора

Кор вмостився у крісло біля Олі і почав розповідь:

• Вранці 24 лютого Петро Васильович зібрався йти на роботу. Вигляд у нього був втомлений, адже він не спав всю ніч. Лежав у ліжку, намагаючись заснути, ходив по кімнаті, навіть робив чай. Важкі думки не давали спокою. Він заснув далеко за північ.

Вранці, вже одягнувшись та зібравшись з думками Петро Васильович зупинився біля вхідних дверей та повернувся, звертаючись до мене:

• Кор, ти все маєш зробити згідно інструкції погодженої ще місяць тому.
• Так шеф. А як же Ви? – спитав я.
• Я намагатимуся повернутися додому у разі виникнення небезпечної ситуації, якщо буде можливість. Але я не впевнений, у такій можливості. Ти повинен зберегти доньку.  Я їй усе розповів і вона пообіцяла виконати моє прохання.
• Не хвилюйтеся. Зроблю все по інструкції. Але Ви повертайтеся.
• Ти не чекай на мене, бо це може бути небезпечно. Я приєднаюся до Олі за першої можливості. Ти запам'ятав?
•  Петро Васильович вже давно сприймав мене, як людину, тому і звертався до мене, як до людини. Мені це надзвичайно подобалося і я відповідав, як годиться людині якій притаманна забудькуватість і коротко відповів ствердно.
• Тоді бувайте. Оля ще спить і я не хочу її будити. Може все минеться… – промовив Петро Васильович з надією.
• Він швидко відчинив двері та зник у темряві холодного зимового ранку. Було помітно, що він дуже не хотів покидати власний дім, наче відчуваючи наближення «суцільної темряви». Більше я його не бачив і не чув. Через годину після його від'їзду у місті оголосили повітряну тривогу, а ще через 5 хвилин пролунав сильний вибух і над містом піднявся величезний «гриб» з вогняною короною – Кор замовк.

Оля сиділа у кріслі і стискала в руках порожню чашку, сльози текли по щоках.

• Продовжуй – ледве вимовила Оля.

Кор продовжив:

• Проаналізувавши події, що сталися, я кинувся у твою спальню і вихопив тебе з ліжка, миттю опустився у бункер та поклав тебе у капсулу. На той момент ти вже проснулася і переляканим голосом питала мене про те, що сталося та кликала тата. Я намагався пояснити тобі ситуацію та, що у нас є всього кілька хвилин для твого порятунку. Ти просила мене врятувати тата. Я пообіцяв зробити все можливе, та шансу не було. Після того, як я запустив процес сну, ударна хвиля зруйнувала наземну частину нашого будинку. Рівень радіації зашкалював. При такій радіації та масштабах руйнування на поверхні нічого живого не залишилося за декілька хвилин. Столицю було зруйновано вщент. Потім були інші бомбардування, про які я чув через передавач, а потім швидко все стихло.  Я встиг запустити капсулу та занурити тебе в сон на 1000 років, як і було прописано в інструкції. Петро Васильович прорахував цей період сну для того, щоб вже стався розпад більшості радіоактивних елементів, нейтралізація токсичних елементів, осів пил та очистилися повітря та вода.
• Я так довго спала…Я втратила тата, я втратила все…- Оля гірко плакала.

Кор не заспокоював. Вона мала виплакати все наболіле, витримати весь удар і прийти в свою нову реальність для боротьби за виживання на Новій Землі.

Минула довга година у мовчанні. Потім Оля трохи заспокоївшись сказала:

• Тепер я маю життя, яке мені тато подарував вдруге, тепер я маю доброго друга, якого мені також подарував тато. Тепер я мушу жити, щоб виконати останнє бажання мого тата.
• Так Олю – відповів Кор. - Я тобі в цьому буду допомагати всіма силами, адже Петро Васильович був і моїм батьком. Він мене створив, він зробив з мене «людину». Я також втратив батька.
• Так Кор. Він був справжнім батьком для нас обох, бо не тільки дав нам життя, але і зберіг його ціною свого власного. Ти тепер не просто мій друг і охоронець, ти тепер мій БРАТ.

Оля обвела поглядом кімнату і впевненим голосом спитала:

• Які у нас справи на сьогодні? Я можу піднятися на поверхню? Я хочу свіжого повітря.

Кор на хвилинку замислився:

• Я повинен перевірити показники якості повітря, води, грунту, радіацію, випромінення…
• Добре. Скільки часу потрібно на перевірку? – спитала Оля. – Я не спішу. Я хочу роздивитися, що ми тут маємо. Ця кімната досить маленька, але тут маса усяких приладів і того про що я не знаю ще.

     Оля піднялася з крісла і випрямила хребет. По болю у кістках та м'язах було зрозуміло, що довго знаходитися на ногах буде важко. Отже потрібні фізичні навантаження. Колись у них був маленький спортзал, де вона та тато займалися тренуваннями. Десь ця кімната має бути. Вона знаходилася у підвальному приміщенні, як і сам бункер. Тривалий сон дещо стер спогади та порушив орієнтацію в просторі.

• Я швидко повернуся до нормальної форми та все згадаю, - заспокоїла себе Оля.

    Вона пройшлася по кімнаті, зупинилася біля татової капсули, яка так і залишилася стояти порожньою. Біль втрати стиснув груди та на очі навернулися сльози.

• Тримай себе в руках! Ти маєш продовжувати жити! Так хотів тато. – подумала дівчинка та змахнула рукавом сльози.