1 Початок

Оля прокинулася від  нестерпного холоду та голоду. Вона подивилася навколо себе.

• Де це  я? Що сталося? - подумала Оля.  

Навколо була якась сіра мла, що, як густий кисіль, наповнювала всі шпарини кімнати та заважала розгледіти приміщення. Оля повільно повернула голову і окинула поглядом приміщення.

Голова гула від болю, думки трохи плуталися….

• Ох! Як болить! Чому я вся мокра? Чому так холодно? Де тато?

Думка про тата різонула мозок і заставила серце забитися в шаленому ритмі.

Оля закрила очі і спробувала хоч трохи заспокоїтися.

Вона лежала у цілковитій тиші, від холоду зуби почали цокотіти дивні мелодії.

Раптом, у сірій млі щось ворухнулося та з'явився ледь помітний вогник наче від ліхтарика.

• Тату? – покликала Оля. - Це ти?

У відповідь Оля почула звук легких  кроків, які наближалися.

• Привіт Олю. Вітаю з пробудженням!

Голос був тихий і спокійний. Хоч в голосі відчувалися якісь дивні нотки, проте, голос здався дуже знайомим.

• Ти хто? Де мій тато? – ледве вимовила дівчинка.
• Я – Кор – відповів незнайомець.

Кор підійшов до Олі та подав їй руку для допомоги підвестися.

• Ти змерзла. Тобі треба переодягнутися і зігрітися. Ось твої речі. Я піду зроблю гарячий чай та канапки – сказав Кор.

Оля сіла і опустила ноги. Неквапливо зняла мокрий одяг і одягнула сухі речі. Ноги пірнули у теплі домашні туфлі. Десь недалеко почувся свист наче від закипілого чайника.

Оля пересіла в крісло, накинула на плечі товстий теплий плед і почала розглядати своє холодне та мокре ложе.

Ложе було схоже на капсулу з безліччю приладів, трубочок, лампочок, які досі мерехтіли різними кольорами. Верхня прозора кришка капсули звисала збоку. Справа від капсули виднілася біла коробка з табло, ручками,  кнопками та клавішами. На табло світилася цифра 1000.

• Але, що це значить? Напевне, ще довго я буду розгадувати цю загадку…
• Але де ж тато? І хто такий Кор? – ці думки, попри біль, не йшли з голови.

З сірої імли спочатку долинув запах квітів та трав, а потім з'явився  Кор з чашкою у руці:

- Тримай. Це твій улюблений чай з пелюсток каїрської троянди та квіток жасмину.

Кор простягнув чашку Олі, а тарілку з канапками поставив на коліна.

• Ти напевне не пам'ятаєш мене…- почав розмову Кор.
• Я - твій друг і охоронець. Ти їж канапки, пий чай і зігрівайся, а я допоможу пригадати минуле.

Оля була дуже голодна, тому швидко схопила канапку та засунула її до рота. Смак був не дуже. На вигляд, наче хліб з сиром, а на смак щось не те.

• Не подобається? Щось не так? – занепокоївся Кор.
• Ні, ні. Все в порядку. Це, напевне, щось не так зі мною. Голова болить, наче зараз має луснути, – відповіла Оля та продовжила жувати.

Сьорбнувши трохи чаю, Оля вловила також якийсь синтетичний присмак напою.  

• Так…Напевне мої рецептори «зіпсувалися».  От халепа! - подумки сказала дівчинка.

Та шлунок голосним бурчанням нагадав, що для нього і ця їжа була б цілком задовільною. То ж годі було перебирати харчами.

• «Годі перебирати харчами» - так завжди говорив тато, коли Оля біля тарілки починала крутити носом та вигадувати нісенітниці про їжу.

Коли Оля знищила останню канапку, стало наче трохи тепліше, головний біль почав вщухати і Оля заспокоїлася.

Кор зручно вмостився у крісло біля капсули, закинув ногу на ногу та розпочав розповідь.