Розділ 3

Розділ 3

Минув тиждень, а за ним повільно проповз і другий, остаточно перетворивши життя Кіри на якийсь дивний, розколотий надвоє ритуал, де існували два паралельні, абсолютно несумісні світи.

Вдень вона все ще залишалася мистецтвознавицею, яка вчасно ходила на роботу до галереї, пила ту саму огидну каву і вела ввічливі, але тепер абсолютно порожні для неї бесіди про імпресіонізм, відчуваючи дедалі глибшу прірву між собою та цим світом. Її колеги, як і раніше, скаржилися на затримку зарплати, на дорогий проїзд чи на зламані підбори, і Кіра мовчки кивала, в той час як у її голові крутилися думки про те, що кредит вже виплачено, що більш-менш пристойні черевики вона вже купила, а на її рахунку щн лежало майже сто тисяч гривень, і можна спробувати зробити те, про що мріяла...

Гроші, що надходили щоранку, вона майже одразу почала витрачати, сплативши свої борги і купивши найнеобхідніше, на те, про що давно заборонила собі навіть думати. Вона витратила цілий вечір, загіпнотизовано гортаючи сторінки онлайн-магазинів для художників, замовляючи не просто матеріали, а найкраще з можливого: важкі рулони бельгійського льону, цілі набори олійних фарб, що густо пахли горіхом і її мрією, та дорогі пензлі з колонка. Коли кур'єри почали привозити перші коробки, вона розпаковувала їх з майже релігійним тремтінням, ніби злодійка, що нарешті дорвалася до крадених скарбів.

Кіра тоді встановила мольберт і вичавила на палітру перші яскраві краплі фарби. В цьому був свій жахливий і, напевно, збочений символізм, адже вона нарешті малювала олією, купленою за олію. Але те, що вона робила на полотні, було чистим, воно було її єдиним порятунком і виправданням, і вона вкладала в це без свій талант, всю свою прихований біль, працюючи майже до світанку, поки не падала з ніг від утоми.

Так, щовечора, майже вночі, коли місто засинало, вона перетворювалася на раба лампи, чи точніше пляшки. Пляшки дешевої й огидної олії. Але сам ритуал о двадцять третій вже давно втратив для неї свою первісну шокуючу драматичність, перетворившись на просто принизливу роботу, за яку їй платили гроші. Кіра більше не смикалася з огидою і не плакала, коли підходила до столу за черговою ложкою. Жінка просто наливала олію у ложку, затискала ніс і ковтала, після чого довго стояла біля раковини, спльовуючи і намагаючись відкашляти масний присмак. Її тіло все ще бунтувало проти цього щовечірнього прийому дивного продукту, схожого на ґвалтування її самоповаги, але мозок і здоровий глузд вже звикли до цього, залишалися раціональними й прагматичними, дозволяючи їй робити це з презирством, але все одно робити.

Рівно о дев'ятій телефон дзенькав, сповіщаючи про есемеску,  і вона з таким самим холодним і відстороненим презирством перевіряла баланс, де кожне нове грошове поповнення її картки було одночасно і ляпасом від невідомого "жартівника", і винагородою її сумнівних старань.

На п'ятнадцятий день її нової реальності це сталося. Вона закінчила свою картину.

Пішовши з галереї трохи раніше і влетівши додому, Кіра підійшла до мольберта, що тепер займав почесне місце у вітальні. Вона трепетно взяла в руки пензля, ще трохи попрацювала і зробила останній мазок. Це було неперевершено приємно!

Її перше справжнє полотно, написане не аквареллю, а дорогими насиченими олійними фарбами, які вона нарешті змогла собі дозволити. Це був портрет чоловіка її мрії, але не реалістичний, а пропущений крізь призму її власного болю та надії, щось на межі між Клімтом та раннім Модільяні. Вона працювала над ним останні два тижні, як одержима, і тепер картина була готова.

Тремтячими руками, ніби торкаючись святині, вона зняла зі стіни стару репродукцію і на її місце повісила свою роботу. Ідеально!

Вона сіла навпроти і довго дивилася на неї. Обличчя на портреті ніби дивилося на неї у відповідь, і в його погляді, намальованому олійними фарбами, купленими за гроші з олії соняшникової, Кіра раптом побачила німе запитання. Її власне творіння, чисте, високе, народжене з найогиднішого джерела, робило майбутній нічний ритуал не просто принизливим, а нестерпним. Вона створила красу, але щоб продовжувати творити, їй доведеться знову повернутися до потворності. Адже для творчості потрібні були гроші!

Час невблаганно минав, наближаючись до двадцять другої тридцяти, а потім двадцять другої сорока, але вона не могла відірвати погляду від свого полотна. Саме сьогодні, ставши не просто власницею, а творцем чогось прекрасного, вона відчувала майбутнє приниження з особливою гостротою. О двадцять другій п'ятдесят, важко зітхнувши, вона змусила себе підвестися з дивану й попленталася на кухню.

І завмерла на порозі.

На її кухонному столі, поруч із початою пляшкою "Доброго Дару", лежала нова коробка. Невелика, пласка, обгорнута звичайним пакувальним папером, вона точно з'явилася тут не з "Нової пошти". Кіра не чула, щоб хтось заходив, адже її двері завжди були замкнені на два надійні замки. Її захитало, в голові зараморочилось, а серце почало вилітати з грудей. Тут хтось був. І її два замки на вхідних дверях йому до лампочки!

Вона повільно підійшла до столу, тремтячими руками розірвала на коробці обгортковий папір і відкрила її.

Всередині коробки лежала одна-єдина річ. Фотографія. Це був свіжий знімок, зроблений, очевидно, нещодавно. На ньому була її вітальня і її нова картина на мольберті. Та, що зараз висіла на стіні. Фото було зроблене з такого ракурсу, що в кадр потрапляв і край її дивану.

Він був тут! Він стояв у її кімнаті й фотографував її роботу. О Боже, він був тут, поки вона була на роботі! Він торкався її речей! Вона впустила фотографію, і та впала на підлогу під ноги.