ОЛІЯ

Розділ 1

— Жодної помилки! Ви ж Веселець Кіра Василівна? — спитав хлопчина за стійкою "Нової пошти". Вже був вечір, він був втомлений і байдужий, навіть спитав усе це для годиться, бо посилку вже вибив і тицяв її через стіл Кірі прямо в руки. Адже чорним по білому на посилці було видрукувано її ім'я, прізвище та по батькові. Отож, жодної помилки. Це й насторожувало. 

— Так, але.., — почала було щось говорити жінка, проте хлопець нарешті підвів погляд, глянув на неї, і Кіра вирішила не сперечатися. Адже й справді, наче для неї ця посилка. І есемеска прийшла саме на її телефон. А її номер мало хто знає. Жінка подякувала і вийшла з відділення, несучи в руках невеличку акуратну коробочку. 

Пішла вулицею до свого будинку, який знаходився поруч із відділенням. Черевики льопали по калюжах, викликаючи незадоволену гримасу на обличчі жінки. Кіра  ненавиділа листопад. Вона ненавиділа його липку й брудну вологу, що просочувалася крізь підошви старих черевиків, оце мертве світло на вулицях, яке о шістнадцятій вже перетворювало місто на сіру пляму.

Вона працювала мистецтвознавицею у маленькій галереї майже в центрі міста, де пахло пилом і старим паркетом і де зарплата була маленькою, а от амбіції у працівників галереї великими.

Сьогодні ж вона поверталася додому з «Нової пошти», притискаючи до грудей невелику, але трохи важкеньку коробку. Вона точно нічого не замовляла. Есемес про надходження прийшло на її номер зранку, і єдиною причиною, чому вона взагалі пішла за ним, була примарна надія, що це все-таки не помилка, в якась несподівана посилка-передача від якихось родичів, з якими вона вже давно не бачилася і майже не контактувала, бо жили далеко від столиці.

В її крихітній квартирі було чисто, холодно і тихо, стіни, заставлені стелажами з книгами, та обвішані репродукціями Клімта й Модільяні (її особисті божества й ідеали!), крихітна кухня з холодильником, що видавав дивні звуки вночі, — все було, як завжди. Вона, не знімаючи верхнього одягу, поклала посилку на кухонний стіл і розрізала скотч тупим ножем, який давно збиралася погострити в майстерні біля будинку, та все забувала.

Всередині серед пінопластових кульок лежала пляшка олії. Це була не екзотична оливкова олія в темному склі, яку Кіра інколи розглядала в магазині, жахаючись цін, а це була звичайнісінька, проста, навіть, як сказала б її подруга Соломія, "вульгарна" літрова пляшка "Доброго дару"*. Нерафінована. У пластиковій пляшці. З тих, що мають різкий запах смаженого насіння і продаються в нижньому ряду вітрин супермаркету. Вона сама, до речі, купувала таку, економлячи кожну копійку.

Кіра дістала пляшку з коробки, поставила на стіл. Добре роздивилася. Олія як олія. Понюхала кришечку, але та нічим не пахла. Гм, це було схоже на якийсь жарт. Жінка глипнула на відкриту коробку і побачила ще дещо. Під пляшкою лежав конверт. На відміну від олії, він був з дорогого щільного кремового паперу, якість якого вона оцінила одразу. Жінка добре розумілася на підробках, сурогатах та оригіналах, адже професія зобов'язувала. На конверті не було нічого, окрім її імені, надрукованого чітким елегантним шрифтом.

Кіра  відкрила конверт і витягнула аркуш паперу, на якому було написано лист. Адресований їй, Кірі, лист.

"Вітаємо вас, Кіро! — писалося в листі. — Ми пропонуємо вам угоду, оскільки знаємо про ваше скрутне становище, про ваші борги і ваші амбіції. Умови нашої угоди дуже прості. Щовечора, рівно о двадцять третій нуль-нуль, ви маєте випивати одну столову ложку соняшникової нерафінованої олії з наданої пляшки. Робити це потрібно наодинці. За кожне таке виконання нашої вимоги наступного ранку о дев'ятій годині на ваш банківський рахунок надходитиме винагорода — десять тисяч гривень. Але є застереження і обмеження: не намагайтеся знайти нас і не розповідайте про це нікому. Ми спостерігаємо за вами. Угода починає діяти відсьогодні! Все це не обман і не шахрайство. Виконайте умову — і ви переконаєтеся сама". 

Підпису не було. 

Кіра перечитала лист тричі. Її першим поривом було жбурнути і дурний лист, і пляшку олії в смітник. Це все було дуже незрозуміло, страшно, навіть принизливо. Хтось жартує над нею і вимагає, щоб вона пила олію ложками?! Розіграш? Може, її знімають у якесь шоу, а вона й не знає?

Вона подивилася на пляшку. "Добрий Дар". Дуже, чорт забирай, символічно. Ага, дар, подарунок від якогось жартівника, котрий стежить, можливо, за нею через приховану камеру!

А потім якось ненароком і мимохіть Кіра почала рахувати. Десять тисяч в день. Триста тисяч в місяць! Це була сума, яка перевищувала її річну зарплату в галереї у кілька разів. Господи, це були такі гроші, які могли змінити все в її житті! Вона могла б нарешті викупити той ескіз невідомого автора дев'ятнадцятого століття, який припадав пилом у комісійному магазині і біля якого вона вже кілька місяців ходить, облизуючись, як кішка на сметану! Вона могла б звільнитися і писати картини! Вона могла б жити, а не виживати. Віддати борги, купити новий ноутбук. І черевики. Адже листопад за вікном...

І ціна цього всього — одна ложка олії в день.

Жінка зняла пальто, кинула його на стілець і сіла біля столу. Годинник на стіні цокав, відміряючи час до вказаного в дивному листі часу, а Кіра не могла більше ні про що думати. Лише про цю чортову олію на столі та гроші, які їй вкрай були потрібні.

Трясця, може це був якийсь диявольський соціальний експеримент? Хтось, хто знав її, хто знав її гордість, амбіції, в також її злидні, скрутне становище з кредитом, вирішив перевірити, де її межі? О, так! Хотів побачити, як низько може впасти людина з бездоганним смаком та честолюбними амбіціями заради грошей?