Свинцева дощечка ІІ.

Коли твій батько вождь, ти мусиш бути першим у всьому. Ти народжуєшся для того, аби щодня доводити обраність. І ти це робиш. Бігаєш найшвидше, стріляєш влучніше за інших ти найсильніший серед однолітків.

Воно й не дивно. Адже боги нагородили тебе чудовим тілом, гострим слухом, та метким поглядом, а ще в тебе найкращі вчителі. Батько відшуковує найвправніших мисливців та воїнів аби вони ділились своїми знаннями та вміннями з його єдиним сином. Він не шкодує нічого, ні сил, ні золота, аби перевезти наставників з інших племен, з чужих країн.

Тобі подобається бути першим. Батько влаштовує змагання на яких ти неодмінно перемагаєш. Про ці змагання ширяться чутки степом, на них приїздять інші позмагатись у стрілянні з лука, боротьбі, бігу… Та ти завжди попереду, завжди перший.

А потім стається щось, що все змінює…

Це був перший бойовий виїзд Гарда. Батько приставив до нього двох найспритніших воїнів, аби ті були поруч - допомогли, врятували в разі чого.

Плем’я чужинців вже кілька місяців лиходіяло в землях алазонів. Грабували поселення, викрадали скот, вбивали та ґвалтували мешканців. Дізнавшись місце їх ночівлі Гардахан Старший організував набіг. Його воїни напівколом тихою ходою підібрались до чужинців. Знищили вартових тихо, та все ж один зумів вигукнути застереження й самохвалам довелось вступити в бій з супротивником, який вмів миттєво приймати бій, навіть якщо щойно прокинувся.

Гардахан Молодший з обома своїми охоронцями атакували одного вершника, здорового наче буйвол, в лахматій жилетці без рукавів та шапці. Не дивлячись на свої розміри здоровань був швидкий наче блискавка та сильний як чорт. Першим же ударом свого меча він розрубав мало не навпіл охоронця ліворуч, ловко ухильнувся від удару та проштрикнув довжелезним лезом охоронця праворуч.

Наступною жертвою мав стати Гард. Чужинець недбало махнув своєю зброєю вже видивляючись з ким буде битись далі - настільки був впевнений в собі, бо що може хлоп’я проти досвідченого воїна? В тім хлопець був теж швидкий, він перехилився тримаючись ногами за кінський круп, вигнувся та виглядаючи з під коня влучно вистрілив з лука.

Воїн здивовано подивився на стрілу, що прохромила йому плече. Злісно відламав її та замахнувся ще раз, аби розрубати супротивника навпіл разом з конем. Але наступні дві стріли що вп’ялись йому в руку з мечем змусили долоню безвольно випустити зброю.

Гардахан навмисно стріляв у незахищені хутряною курткою частини тіла, бо з невеликої відстані стріла ще не встигнувши набрати швидкості, не пробила б такий захист.

Наступну стрілу він випустив вже з землі - влучив у отвір жилета для руки. Стріла глибоко вп’ялась в тіло ворога і той похитнувся. Якийсь час він ще балансував верхи, зранене тіло не здавалось. Першими знемоглися ноги й він не втримавшись гулко гепнувся на землю. Його кінь, спантеличено дивився на свого заслаблого господаря великими очима.

Гард в три кроки підскочив витягаючи на ходу меч. Притис лезо до шиї ворога і застиг. Він не міг зробити цей рух. Здоровань дивився на того, хто ось-ось має лишити його життя з люттю та ненавистю. Зрозуміло, що якби в того була така можливість він перерізав би горло не роздумуючи. Гард бачив це в очах чужинця, знав, що ворогів треба знищувати й не міг змусити себе зробити цей короткий та швидких рух.

– Кінчай його, Гарде! – почувся голос батька ззаду, коли вже в очах приреченого з’явився спочатку подив потім презирство, а губи зігнулись у кривій посмішці.

Рука хлопця трусилась, в очах блищали сльози та він і далі стояв нерухомо. Батько однією рукою відсторонив сина, іншою перерізав вороже горло. Кров бризнула тугою цівкою просто в обличчя Гарда, який тріпотів всім тілом так, що стріли побрязкували в гориті.

Так ти втрачаєш те відчуття обраності. Поступово перетворюєшся на ізгоя. Спочатку тебе перестає помічати батько. Потім інші з твого племені, бо ти дивний. Ну й що з того, що ти швидко бігаєш, влучно стріляєш та добре б’єшся, якщо не можеш перерізати горлянку ворогу.

Що ти за скіф такий, що маєш кликати батька в розпал січі, коли треба вбити ворога?

Якийсь час батько ще сподівається, що то була випадковість, що з часом ти будеш слати смерть праворуч та ліворуч, засипаючи ворога стрілами, та вражаючи мечем. Але згодом він розуміє, ти - неповноцінний, ти не можеш вбити людину. В тебе є хиба.

І ти вирішуєш піти. Залишити родину, плем’я і піти в нікуди. Просто йти через степ безцільно, бездумно. Йти не кудись. Йти від чогось. Від непорозуміння, від принизливості, від зневаги.

Ти йдеш не помічаючи як змінюється степ, як місяць змінює сонце. Просто крокуєш стежками, заростями, бездоріжжям, піском, гравієм. І от ти впираєшся в море. Далі йти вже не можеш.

Ти наймаєшся на торгівельний корабель гребцем та пливеш. Ти махаєш веслом неперервно. Занурюєш якнайглибше і штовхаєш воду в минуле, здається, що саме твоя пара рук рухає здоровенний корабель вперед. Тебе не цікавить перепочинок, ти намагаєшся не спати, аби бодай уві сні не повернутись назад. Вперед, тільки вперед. Смак їжі неважливий – ти їси аби мати сили, щоб рухати свій корабель вперед. В такому русі можна прожити вічність. Минуле позаду, майбутнє не важить нічого. Є лиш зараз, лиш нестримний рух.

Але все закінчується. Закінчується і твій шлях ВІД. Ти сходиш на тверду землю, на якій почуваєшся хитко, невпевнено. Куди далі?

– Я всю путь спостерігав за тобою. Гарно працюєш. – До Гарда підійшов Клеандрос - власник корабля.

Гард знизав плечима, вдаючи, що не розуміє грецької.

Клеандрос посміхнувся поблажливо, надто спостережливим був цей чоловік, щоб не помітити, що стрункий весляр з тілом наче висіченим з граніту, вивчив мову за час подорожі.

– Приходь сьогодні ввечері до маєтку. Гадаю, ми станемо один одному в пригоді.

Гард легко знайшов де живе власник корабля, бо кожен каристянин - мешканець міста Каріст, знав Клеандроса. Гарда пропустили на вході, схоже були попереджені, про прихід чоловіка в штанях та сорочці. Ба більше, його проводили через сад з оливками до стадіону, просто до найвищої лавки де сидів власник маєтку.