Обмін.

Саме в Скіфії я вперше відчув на дотик свій анус. Річ у тому, що тут - в цих безмежних степах, знайти гладкий, відшліфований морськими хвилями камінець - то марна справа. Тому, коли в мене скрутило живіт єдиний варіант, аби підтримати гігієну після випорожнення - це скористатись травою. Згодом коли я змирюсь з тим, що саме пальці мають стати тією міцною підпіркою для тонкого шару рослинності, то зрозумію, що найкраще для цієї справи підходить лопух. Звичайний, розлогий лопух, якого в цих землях незліченна кількість. Росте чи не на кожному кроці.

Отже, відшпурнувши вбік використаний лист, я пішов до своєї компанії, яка все ще стояла півколом біля бородатого скіфа з насунутим на очі брудним башликом. Він сидів на краю повозки, яку тягнула пара волів, на повозці височив намет із повсті, який, як я потім дізнався називають кібітара.

Чоловік був одягнутий в тканні штани, сорочку та вовчий жилет. Він хитро поглядав з під хутряної оторочки башлика, і ні в яку не погоджувався продати цих волів разом з повозкою та кибиткою. Мовляв, це все, що в мене є. А що буду робити з тими вашими оболами, капшуком з якими потрушувала перед його носом Дінона. Про те, що на ці гроші він купить три таких домівки на колесах він і слухати не хотів, лиш заперечливо похитуючи головою. Але й не рушав далі.

В будь-якому випадку такі були справи, коли в мене раптово забулькало в череві, і я пристрибуючи наче сайгак побіг за найближчий кущ терену, від ягід якого, схоже, в мене й збунтувався шлунок.

Та коли підійшов до гурту, побачив, що ситуація змінилась. Цей варвар вочевидь пожвавішав, його рухи стали стрімкіші, щось говорить своєю незрозумілою мовою.

Добре, що з нами Анафор - син Аполлона, він розуміє всі мови.

– Хоче зброю та обладунки, – пояснив Анафор грецькою, а я невдоволено гмикнув.

Навряд чи весь цей дім на колесах вартий хоча б шолому Анафора. Щоправда, шолом Анафор майже не одягає, адже ґуля, яка залишилась після македонського бумеранга надто велика, й шолом вочевидь муляє її.

В тій бійці, коли син Аполлона відстоював місто Ольвію, зчепившись проти трьох супротивників перемога була за ним, бо це він залишився живий, а його супротивники ні. Та, на жаль, це стало зрозуміло лиш згодом, бо з поля бою понесли бійців як македоняни, так і ми - Ольвіополіти - мешканці міста Ольвія. Анафор тоді, здається, навіть не дихав. Втім Евдор - аптекар, разом зі своєю донькою Іриною змогли витягти Анафора майже з того світу і на третій день він відкрив очі.

Але за ці три дні сталось багато жахливих речей. Македоняни, впевнені в тому, що бій завершився нічиєю безупинно атакували Ольвійські мури. Закидали матібулами, засипали стрілами та списами. Мешканці не покидали своїх домівок, то там то там спалахували пожежі. Хоч місто і трималось та всі розуміли, що македоняни очолювані полководцем Зопіріоном, будь-якої миті можуть прорвати оборону, і тоді буде непереливки всім. Македоняни покарають Ольвіополітів всіх - від старого до немовляти. Покарають за те, що просто хотіли жити своє життя в рідному місті.

Коли Анафор опритомнів, то запитав, щось незрозуміле:

– Атей живий?

Йому ніхто не відповів, схоже він марив. Та Анафор не був би сином бога, якби вже наступної миті не зміг опанувати себе й стогнучи сісти на ложе, тримаючись за ґулю на лобі.

– Що македоняни? – запитав.

Ми, я Ірина та Дінона, яка час від часу приходила провідати його почали один перед одним розповідати, про ті жахи, що творять солдати Зопіріона, і що місто ось-ось може пасти.

– Треба кликати на допомогу скіфів, ­– сказав Анафор відводячи руку від гулі й додав: – Іншого виходу немає.

Схоже, йому дуже сильно прилетіло, подумав я тоді, адже всім відомо, що Ольвія відмовилась від скіфського протекторату, коли батько Олександра Македонського - Філіпп, пішов на скіфів війною, в якій і загинув скіфський цар Атей. Саме той, про якого і запитував Анафор, щойно отямившись.

Та й це було не головне, головне було те, що вибратись з Ольвії непомітно для Зопіріонового війська, яке щільним кільцем розташувалось навколо міських мурів неможливо.

Ми знову навперебій почали це пояснювати. Говорили всі разом: я, Ірина, Дінона, кожен хотів, щоб саме його почув Анафор, тому ми майже кричали, коли від дверей почувсь ламкий голос:

 – Я знаю… Я допоможу.

То був Пікралідій, який часто заходив, аби довідатись про стан Анафора. Хлопець пояснив, що в Нижньому місці є підземний хід. Власне легенду, про цей хід знали всі в Ольвії. Як і те, що ця легенда, то всього лиш легенда. Але Пікралідій впевнено говорив, що вони з однолітками давно вже знайшли вхід в те підземелля, але присягнулися нікому не розказувати.

 – Та тепер, – сказав Пікралідій і жовна заходили під темною шкірою, а погляд обпік крижаним вітром, – присяга ніщо. Македоняни мають згинути під Ольвійськими мурами. Всі до ноги!

Особисто я не був певен, що це гарна ідея - лізти під землю, через лаз який прорито кілька десятиліть тому, і який, як виявилось, невідомо куди виводить, бо хлопчаки не наважувались далеко заходити. Але Анафор не був би напівбогом, якби не вчинив так, як вчинив. Він піднявся та похитуючись пішов з будинку, спираючись на худі хлопчакові плечі.

– Треба тільки зброю захопити.