Розділ 3 - Посланець з Аїду

Сторожа стояла коло дверей принцеси Жанет. З її кімнати було чути гарні звуки співу. Вона своїм ніжним, мелодійним голоском наспівувала гарну місцеву мелодію. Ходила по кімнаті, кружляла мов у танці і частково поглядала у вікно, та насторожуючи вушко, слухала як свище легенький вітерець, як люди на базарі кричать про ціни, торгівлю і якість товару, а також як у саду грає арфа. Вона знала, що це він. Цей загадковий хлопчина, який на два роки старший від неї. І хоч вона лише раз побачила його в обличчя, але відчуття було таким дивним і солодким. Кидало то в жару, то в холод, але вона не захворіла. Жанет шукала про це в книгах, але чітко розуміла, що закохалася. Чомусь на душі у неї був страх, що батько не дозволить їм бути разом, але знала, що мати все зрозуміє. Вона чула звуки гарної мелодії і вирішила надіслати звістку йому. Взявши листок паперу, що стояв на полиці і перо, вона написала йому телеграму, в якій сповістила, що бажає зустрітися сьогодні ввечері, коли мелодія арфи стихне. Жанет склала листа в двоє і кинула його в сад, що був прямо під її вікном. Звуки арфи не на довго затихли, а через певний час знову почали лунати.

Тим часом у місті у всю процвітала торгівля. Люди купляли свіжі продукти, а продавці отримували за це не малий кошт. Десь зав’язувалися невеличкі конфлікти, бо товар не свіжий, чи не якісний, але місцева сторожа це швидко ладнала. Серед усієї цієї метушні, коли народу було дуже багато, могло статися, що завгодно.

-  Добридень пане, по чому в вас риба? – запитав чоловік у дивному плащі, що повністю покривав його обличчя.

- Оооо, любий мій, як добре, що ти підійшов! У мене сама дешева риба! Всього десять золотих монет і маєш два полосатих хека! Мммм, а запечений він огого який смачний…пальчики оближеш! – кричав він, так хвалячи свій товар, ніби віні правда такий смачний і якісний. Купець взяв одну рибину і прихилив її до носа. Вона здалася йому не свіжою, тоді він дав її віслюку, щоб той понюхав, але осел почав крутити головою і терти ніс об пісок. Риба була не свіжа.

- То кажеш сама свіжа риба? – тоді він дістав із піхви ніж і повів швидко і непомітно по гортані торговця – Будеш у Стіксі свій товар хвалити, виродок!

Люди навіть не помітили цього. Торговець впав і помер у важких муках. Він так брикався і тримався руками за горло, так сильно боровся за життя, але смерть його віднайшла. Чоловік, що вбив його був досить дивним і лячним. Він злизав кров із кинджалу і запхнув його назад у піхви. Сторожа, що була неподалік побачила його і погналася за ним, але він опинився спритніше. Він заховався серед натовпу і його уже було не зловити. Він ввів у ступор усіх місцевих охоронців. Піднявся бунт, але він на це не реагував зі страхом. Він спокійно сидів на даху будинку, спершись на одне коліно і споглядав на цей переполох. Люди панікували, не розуміли звідки може вилізти вбивця. Він поглянув на палац і при пориві вітру, що здув його капюшон показалося його обличчя.

Він був невисокого зросту, волосся на голові майже не було. Борода була не густою, але кольору чорного як ніч. Очі світилися синім кольором, але при сонячних променях змінювали відтінок на жовтий. Він ніби був схожий на грифа, але без крил і хвоста, хоча хто знає, що у нього там під плащем. Його руки були досить мужніми, а вдягнений він був у людську одіж, але дуже брудну і обідрану. Його кинджал був досить гарно викуваний. На перший погляд здавалося, що це сталь з дамаску, але це був всього лише звичайний сталевий ніж, але дуже гострий, адже різав дуже тихо. На сонці він не хотів довго перебувати, адже одразу ховав тіло під плащ. Він побіг по даху, розбігся і стрибнув на інший, та доволі влучно. Стрибок був не людської сили, адже навіть вправний олімпієць не міг стрибнути на таку відстань. І крил у нього немає, та не сфінкс він. Але щось говорило про те, що це зовсім не людина. Він впевнено скакав у сторону палацу, але чого ж він там хоче знайти?

Принцеса Жанет сиділа у своїй кімнаті і продовжувала слухати красиву мелодію арфи. Лаплас не припиняв грати, адже сонце ще не зайшло. Жанет уже чекала з нетерпінням того вечора, коли вона зможе лягти з ним на даху палацу і просто насолоджуватися поглядом на зорі. Раптом у кімнату постукали. Жанет спокійно підійшла до дверей, прихилила вухо і запитала.

- Хто там? – спершу з-за дверей почувся кашель, а потім чоловічий голос заговорив.

- Це я доню, відчини будь ласка – за дверима був батько. Цар Хор. Жанет здивувалася його приходу, адже батько, чи мати ніколи не провідували її. Це можна сказати була угода, не порушувати спокій одне одного.

- Чи можу бути корисна, батьку?

- Ааа, та це пусте, просто прийшов провідати свою доньку – він підійшов до вікна, висунув свою голову і вдихнув свіжого повітря – А в тебе тут затишно, люба.

- Так, а ще гарний вид, і тепло. Кожного ранку свіжо і муза так і пре на папір.

- А музика яка тут у тебе, мммм.

- До речі за музику...а хоча…та ні…нічого.

- Ммм, секрети маєш, люба? Та нічого, я не маю права влазити у твоє особисте життя – тоді він сів на стілець, знявши свою корону. Це є символом того, що він хоче поговорити як батько, а не як цар – Причина, по якій я прийшов сюди зовсім інша – його тон був сумним.

Жанет сіла поруч із ним і взяла його зморщену від віку руку, з ранами і зморшками і почала гладити. Жанет більше за все любила батька, бо він був для неї за вірного друга, який навіть дав їй власні покої в палаці. Мати ніколи не мала певної любові до неї. Частіше за все вона любила порозважатися з рабами, адже батько для злягань був уже застарий, а їй все хотілося і хотілося. Але батько ніколи її не підводив.