Помилкова олімпіада

Це зовсім не фізвиховання.
 Перший місяць навчання в виші - це пора здивованих вигуків. Не привикли недавні
десятикласники, що до них звертаються викладачі на ВИ. Ой, не привикли. Почали один
до одного так же звертатись і почались чвари. Але ейфорія уявної дорослості швидко
розвіялась, лишивши тремтливе відчуття майбутніх змін.
Найкращим оздоровленням атмосфери групи стала поїздка на село в поміч колгоспам
зібрати врожаї. Ми жили в колишніх казармах якоїсь армії. Прибрали, навели порядок і
нарешті по справжньому познайомились. Міські студенти виявились такими далекими
від сільського господарства, що аж брав жах. Не можна без ошелешення дивитись на
те, як вони почали шукати хлібні дерева. Дерева то вони найшли, але коло них не було
продавців і ніхто з дерев хліб не збирав. Їм аборигени ласкаво пояснили, що продавці по‐
являються десь о 23.59 і працюють без перерви до закінчення доби.
 Працювали дружно і дружно сачкували. Моральний дух груп зміцнювався на очах . Ку‐
лаки зміцнення духу також спостерігались, проте фінгали не освітлювали наші території.
Трошки містерії добавляла фанатичне поклоніння Богині порядку - нарисній геометрії.
Цю Богиню люто вчили і одночасно люто ненавиділи всі. Виключень не було. Вони  ( балбеси-переростки ) вже давно переїхали в другі колгоспи району.                                                                 Вернулись ми на навчання через місяць. Почалась тепер уже спокійна навчальна .пора. Нарисну геометрію ми в полі нарисували хто як міг, трохи підтягнулись - і то добре. Почалась ера Маркіяна-хіміка. Найулюбленішою його фразою була: ЛЕТУЧКА І В АРМІЮ.
Він був дуже жорстким,активним, вимогливим і справедливим викладачем на практи чних заняттях.
  Прийшла пора проведення інститутських олімпіад по предметам. Я дуже добре знав і
ненавидів також дуже - фізику. Чудово знав і любив неорганічну хімію і не любив ( і не знав )
органічну. Відпочивав на парах фізвиховання. Дуже вже дистрофіками були майже всі
хлопці з груп. Підготовка до вступу, нерви - нічого дивного. Я був записаний викладачем
фізики на олімпіаду. Вона починалася о 15.00 в якійсь аудиторії 4 корпусу. Я не сильно пе‐
реживав, бо не мав на олімпіади якихось реальних планів.
 Правда була і велика незручність в графіку проведенні олімпіад.В мене послідньою па‐
рою, в день проведення олімпіади, була фізкультура, яка проходила на територій Стрийського парку. Пара закінчувалася в 14.30. Пів-години було катастрофічно мало часу, щоб вчасно попасти на олімпі‐
аду. Пролечу - то Бог з нею. Я нічого не втрачаю. Дійсність виявилась кардинально іншою.
 Закінчились заняття по фізкультурі грою в баскетбол. Я відмітився 3-очковим кидком,
підстрибнувши, перед високими супротивниками. З веселим настроєм ми переодягнулись в
звичний одяг і я погнав в інститут на олімпіаду. Я дочекався трамвая, доїхав до центру і
тоді бігом на зупинку тролейбуса. Я вже запізнювався - але на таксі мої фінанси співали
романси. Добрався з запізненням на 15 хвилин. Забіг в корпус 4 і почав шукати аудиторію, не
акцентуючи увагу на її номер. Найшов, забіг і сів на самому верху. Мені принесли якісь
папери, я мав засекретити свій факультет і групу - а я на це наплював. Хотілося дуже по‐
їсти, тому я не тратив свій час на всякі дурниці. Правда питання, що були написані на до‐
шках були дивні.Та я і на це плював. Для мене було важливо швидко щось порішати і
бігти в столову. А то впаду в голодну непритомність. Задачки були настільки примітивні,
що пропав інтерес до їх розв'язання, проте мною командував мій шлунок. Я гнав з розв'я‐
занням задач написанням рівнянь переходів, що спочатку не звернув увагу на дивну за‐
цікавленість мною вже двох викладачів-контролерів. Через деякий проміжок часу вони всі четверо обступили мене, мовчки дивились і перешіптувались. Через таку підозрілу їх поведінку я застряв на останній формулі. Вона не вирівнювалась по коефіцієнтах. Я думав більше про їду і, не довго
думаючи, дописав в тій формулі якісь козакрякси і довів все до завершеності. Одна з  кон‐
тролерів сказала мені: - І вода. Я був згідний з нею - водою я ситий не буду. Я швиденько на пер‐
шій сторінці написав свою групу і факультет. А фамілію написам великими заголовко‐
вими літерами, здав своє написання приймаючій лекторші і погнав в столову.
 Я спокійно провчився після олімпіади всього лише тиждень. Забув по олімпіаду як і про
голод. Сидимо на практичному занятті по хімії. Чекаєм викладача. До миті появи викла‐
дача було все спокійно. Вихором торнадо промчався пан Маркіян і ми всі завмерли. Не‐
звичний початок заняття - бути неприємностям. Пан Маркіян пильно оглянув групу і запитав :
 -Кукула Ігор тут присутній?
 Я мовчки злив воду і приготовився до походу в воєнкомат. Одна повістка уже лежала
на столі в селі, а мить другої невпинно наближалась
- Хто твій батько? - заінтересовано запитав Маркіян.
- Історик - відповів я
- Мати хто по спеціальності?
-Мама біолог і хімік.-Здивовано запитую у нього - А що сталось?
-Скажи мені Ігор, тебе Оксана Володимирівна записувала на олімпіаду?
- Ні!- я ще більше впадав в ступор. Група ожила.
-Тоді, скажи мені,навіщо ти туди пішов?
- Куда пішов? Я нікуди не ходив. Був тільки на дивній олімпіаді по фізиці. Але думаю я
там нічого не здобуду. Так що трапилось ?
- Ти здобув перше безоговорочне місце по хімії серед нехімічних факультетів!                                            Я мовчки, напевне від радості, сів на паркет і не повірив пану Маркіяну. Не замітити номер аудиторії, не замітити нефізичні задачі, не замітити хімічну методику рішення задач і формул, не замітити що я мужчина і не замітити, що я мудак!!!! А причина тих бід банальна і проста - я сильно-сильно хотів їсти. Причина поважна, мною визнана основною. Причиною запитань Маркіяна було те, що деякі задачі я позв'язував невідомими методами. Їх не знали не тільки викладачі в політехніці - їх не знав ніхто.
Не буду втомлювати вас перепетіями дальніших битв. Результатом було те, що ви‐
йшов я з інституту інженером-механіком і кандидатом хімічних наук. Точніше майбутнім кандидатом наук. Потрібно було їхати на 2-річну наукову роботу в ЛОМО . Це Ленінград. Батько мені заборонив такий крок. Тоді я ще не міг знати ,чому він так прокричав мені в роздратуванні. Після повернення моєї мозкової пам'яті я взнав відповідь на це лицедійство.Це, всім відома, нелюбов українців до войовничих московітів.