Чому Україна?

  Як тяжко про це писати. Як тяжко про це думати. Не хочу -  мушу. Не рятує нічого. В
квартирі зробив такі справи, що сам дивувався з того. Я не зміг їх зробити, будучи здоро‐
вим і активним, хоч пробував не раз. Тепер, при набутій від лежання немічності, зробив
це без поспіху і якісно та так, що дивувався весь час - як я міг не зробити цього 10 чи 20
років тому. Та ЦЕ не врятувало мене від впадання в беллатрікський ейфорний стан. Я по‐
чав розуміти Україну.
  Поясню конспектно, коротко і зрозуміло. Українцям дали психотип поведінки непоко‐
реного народу цілком випадково. Побачивши незначний результат, довершили його
аспектом фанатизму і відпустили в вільне плавання. Росіян , як народу не існувало тоді.
Тому в задвірки процивілізованого світу, для пів-розумних об'єктів кинули психотип де‐
генеративної раси, прийнявши їх за розумні сутності. Що ж помилятися можуть всі.
Тільки наслідки їхньої помилки весь час виправляти накладено на Україну.
Не зрозуміли? Опишу своє бачення проблеми з другого аспекту життя.
Раб ніколи не стане вільною людиною, якщо не позбудеться рабських привичок. Раб в
душі ніколи не здійснить душевних діянь. Пустота не може створювати шедеври.
Я раб невідомого місця, невідомої долі часу і невідомого народу. Гірко до неможливо‐
сті терпіти цю невідомість. Ще гіркіше розуміти неможливість щось справити. Поїзд пі‐
шов вже давно, а я зостався на одинокому пероні нікому невідомого вокзалу проклятої
землі. Підсумовуючи вищесказане я зробив тільки один висновок : Я не живу, я існую.
Щоб жити потрібно хоч за щось відповідати, я ж відповідав за пустоту. Виправити по‐
милки народу , якого не знаю. Не знаю і помилок - так що виправляти?
------------------------------------------------------------------------------------------
Гріхи вже не мого народу
Вже справити нічого не вдасться. Час не повернеш, щоб ти за це не давав. Є тільки
мить твого дійсного щастя - втратив все, біжи і не оглядайся назад.
Я українець по духу і крові. Я беллатрікс по пам'яті роду. Як їх з'єднати в одне ціле по‐
няття- це і є , напевно, моє дійсне завдання.
Незабаром полегшало. Визначивши своє завдання, постараюсь вичленити його цілі. Як
українець я їхав в Карпати, до хати моєї жони. Провідати її рідних і передати гостинці, ви‐
печені її руками. ЇЇ руки - це руки Роду а її вчинки - це діяння Матері Роду і клану Кобли‐
ків. Під її керівництвом маленькі гірські хижі рибки перетворились на незліченний косяк
мирних акул. Посмій хто до нас доторкнутись - шукай себе пожмаканим в болті жахли‐
вих світів.
Діяв цей клан синхронно і жорстоко. На любого, хто посмів образити членкиню клану
накидався решта клану дівчат. Ви прочитали правильно - решта дівчат. Старшій по ро‐
кам дівчині в клані було 72 роки. Молодшу готові чекати з роддому роками. Отакі вони -
клан Кобликів. Я, як і всі мужчини Роду, можу тільки спостерігати за діями клану, не вмі‐
шуючись нізащо і ніколи. Люба наша поміч для них це образа. Карають за неї жорстко
але справедливо. Коли вони кличуть на поміч - кидай все і біжи. По дорозі взнаєш куди.
Не побіг, не почув, не зрозумів - причина позбутися Роду. Таких висилали в болота Мо‐
сковії, краю Мордовії, крику абреків і вою мордви. Як наслідок утворення Московського
болотного трясся - поява народу відвернутих, названих в подальшому "ігнорована мо‐
скальня". Український народ, ще не маючи навіть державності, сам собі зробив небез‐
пеку - створив москальський народ.
ЧИТАЧУ, вибач наперед. Я старався найоптимальніше пояснити тисячоліття історії.
Сам розумію її дуже слабо а що зрозумієш ти, не пробую і уявити.
По ходу оповідання виникла велика проблема. Які конкретно недоліки чи гріхи мав на‐
род Москалії. Їх вже давно нема, а їх негідні справи ще дальше впливають на хід НАШОЇ
історії. Як рішити це правильно -зовсім не уявляю.
  Сонце засяє - крига розтане. Істинне слово почув випадково в інтернеті від старої лю‐
дини. Криги багато, дуже багато - так сонця ще більше. Крига розтане - прийму це як
лему і перестану серце тривожить рішенням нерішимих задач. Крига розтане і сонячно
стане в душах воєнних хлоп'ят.