Таємне завдання ОУН

  В 5 класі, в розвалинах старого будинку, найшов дві книги. Історію Грушевського і Матеріали 20 з'їзду КПСС. Все прочитав і признався батькові. Він книги в мене реквізував. Матеріали кинув у пічку на спалення, Історію України приховав. Потім провів зі мною бесіду, яка визначила все моє майбутнє життя.                                                                                                                                                                       - Сину, присядь і послухай мене. Але, спершу дай мені Слово, що ти нікому і ніколи не розкажеш суть  нашої розмови.
- Тату, я даю Слово, що нікому не розкажу і забуду її надовго.
- Сину, я член КПСС, але я також є членом ОУН.
 Ці слова привели мене в стан ступору. Я не міг повірити, що батько ТАКЕ може мені говорити. Дальше пішла розмова двох дорослих мужчин, хоча одному з них було лише 13 років.
 Підсумовуючи нашу розмову і консолідуючи нові знання я опишу події. Інструктором і керівником тата в 1943 році була молода і дуже красива панянка. Її псевдо "Пчілка". Вона була старша від тата років 5-7 і дуже подобалась татові. Але, враховуючи традиції Галичини, в тата ніяких шансів на взаємну приязнь не існувало.
  В 1963 році тато з сім'єю приїхав в нове село, до школи, в ранзі директора. Село велике а школа маленька. Батько захотів самобудом, з допомогою односельчан і колгоспу, добудувати до старого приміщення  довге, двоповерхове нове. Партія була не проти, але заставили тата вступити в члени КПСС  для його виконання. Вони мотивували це тим, що так буде легше діставати непланові матеріали на будівництво школи. Тому тато став членом двох непримерених ворогів : ОУН і КПСС.
Своє Слово я дотримав. Згадав ту розмову після 52 поків забуття. Як я міг такі відомості забути?  Як я міг дивуватися, коли в 1993 році мати почала получати продуктові набори, як вдова члена ОУН. Невже моє Слово таке тверде і нерушиме? Раптово впала завіса з пам'яті і я згадав таке, що краще  було би доживатити своє життя в забутті, ніж такі знання.
 З батьком тримала звязок лише одна людина. Жив він в Львові і був доцентом кафедри історії Львівського Лержавного Університету. Більше нічого не пригадується. Батько всіма силами намагався ліквідувати  своєю поведінкою ту малесеньку довіру народу до КПСС, що виникла з часу приєднання Західної України до УРСР.  Чудовий учитель історії, непоганий організатор і керівник школи і її добудови, він  неробочі години віддавав лиш одному - п'янці з Головою сільради і секретарем парторганізації колгоспу. Авторитет партії він опустив - нижче вже не можна. Але на цьому він не спинився. Закінчивши реконструкцію школи, він, пяненький, прорвався до 1 секретаря обкому компартії, і попробував дати в морду цій особі. Йому, звичайно, не дали це зробити.
 Наслідком батькового дебошу було його насильницьке переміщення в лікарню на курс лікування алкоголізму. 
  З директора школи його зняли, а членства в КПСС, головна мета його вилазки, не позбавили. Дивно? - навіть дуже дивно. Але дива, по відношенню до сім'ї, тільки починаються  і не думають закінчуватись.