Старші курси - особливі курси

 Після закінчення 4-го курсу я назавжди покинув гуртожиток. Побував на практиці в красивому місті Мінськ. Практику з другом провели більше на  Комсомольському озері, ніж в приміщеннях МЧЗ. Друг взнав, що має на Землі двійника. На нього просто кинулась молода і красива дівчина, прийнявши його за свого кавалера - кадета морського училища.  Я тоді пожалів, що не зустрів свого двійника. Оце б веселе життя почалось. Познайомились з дівчиною і її подружкою і всю практику мали веселих співбесідників.
   Потім, осінню, вони приїхали в наше прекрасне і старовинне місто на екскурсію, яку ми з другом провели. 
  П'ятий курс я прожив в найнятій кімнаті особняка на околиці міста. Жив зі мною і один з нашої компанії, який пішов з дому батьків, через суперечку щодо його обраниці. Женився і перебрався невдовзі до мене, а дружина поїхала на роботу після закінчення Вищих курсів перукарів..
   В цей час я познайомився і зразу влюбився в сестру одного з членів мого товариства. Мені подобалось в ній все. Від голосу і фігури до її згоди почати зустрічатись. Що за пелена на очі і розум напала не знаю досі. Останні краплі розуму потратив на дипломний проект, який і успішно захистив.
   Після захисту і направлень на роботу всіх випускників-мужчин забрали на військові збори. А коли і їх провели - все, свобода від навчань!!                                                                                                 Незрозуміло мені поки що, в якого спеціаліста я виросту. Все те , що я любив в дитинстві і юності зовсім притихло, як можлива спеціалізація мого життя. З дитинства любив грати в футбол та, зважаючи на мою немічну комплекцію, футболістом мені не стати. Мене винесуть з футбольного поля після першого ж силового контакту з противником.
  З 5 класу я захопився фотосправою. Однак фотографом мені не стати. Не згодяться клієнти фотографа строєм ходити по визначним місцям міста і співати похабні пісні для підняття мого настрою. Це захоплення було для мене як перерва від ритму життя.
  Автосправу я любив і люблю, та любов моя тепер нереальна, бо я до неї з ласкою, а вона до мене з паскою. Все життя мріяв про автомобіль, купив, місяць поїздив, відремонтував, рік непорушно простояв. і я, щоб  на нерви мої не впливав, продав за символічну оплату братові. Він безплатно не хотів. Такий же непорушний як той автомобіль.
   Все ж пішов вчитись в інститут на інженера автотранспорту. Якимось викрутасом, в дупель п'яною фортуною і  деканатом механіко-машинобудівного факультету, був занесений  в групу геніїв (без букви е), що спеціалізувалась на приладах точної механіки. Парадокси продовжуються, бо уявити радянський автомобіль як прилад ТОЧНОЇ механіки міг тільки сантехнік після білої гарячки.
   Та й куди дітись студенту з підводного човна посередині океану. Пішов учитись в групу, яка виявилось цілком пристойною по складу і характеру.    
    Додатково в нашу групу записали 5 кубинців і 2 болгарина. Лекції почали вести на такій мові, що її вже не розумів ніхто. Тупозатуплені викладачі почали виясняти хто з них є інопланетянином, бо вияснити звідкіля взялась всім незрозуміла мова було неможливо. Питання вирішилось зникненням іноземних агентів і групу почали вчити міжнародною мовою тупих інженерів - російською. Група втрачала полеглих героїв ( не мали чим похмелитись і на пари не йшли ті герої ), але стійко трималась за рідну мову. 
     Не можна звинувачувати студента за використання матірних слів, якщо він сказав: "маточина колеса". А потім скликати цілий симпозіум учених, щоб їм,  викладачам, пояснили що то таке і з чим його можна їсти.
    Все помаленьку врегулювалось ( стакани порозбивались, а нових не купиш - дефіцит ) і пішов нормальний навчальний процес. Ми, наприклад, знали що викладачу історії КПРС  на екзамен потрібно принести пляшку " Столичної", дві пляшки мінеральної води " Поляна Квасова" і поїздом здавати екзамен, доки викладач ще не ліг проспатись від  "ковтка простої води".
  Так і пройшли 5 років. Закінчив науку і життя продовжується.