Фонить містикою

Переходжу  на відкриту і чесну розповідь. В кінці свого життєвого шляху читати гіпертрофованих молодиць не маю бажання. Вони, в своїй перебільшеній турботі про "чистоту української мова", хочуть  не тільки позбавити нашу мову русизмів, але й залишити нашу мову без старослов'янських, староруських і місцевих слів. 
  Тяжко назвати це благородною метою. Поясняється все просто - це спецоперація ФСБ Росії. А наші клуші радісно клюють наративи ворога.
 Закінчую написання цієї книги і припиняю любу роботу в курятнику верескливих осіб, що називають себе письменницями.
 Продовжую описувати події свого життя. Кожна людина вправі сама визначати своє ставлення до любої події. А на цьому, тяжко працюючому ресурсі, не екзальтовані "патріотки"  рішатимуть що добре а що ні.
   Я запах "капеесюсі" починаю відчувати на ресурсі. А "сюсі" люблять шикарно жити, всіма командувати і, що головне, нізащо не відповідати. 
 Звертаю увагу всіх. Поставити епіграфом в своєму написанні цитату на мові оригіналу не може бути визнаною як написанням твору чужою мовою. А наші "сюсі" так рахують і активно впливають на позицію співвласниці ресурсу.
 Переходжу до свого життя. "Сюсі" хай займаються своїм. Я за мир та спокій на нашій планеті.
  Признаюсь. Моя відпустка тривала 3 роки. Від дня попадання в ЧМТ  в 2022 році і до літа 2025 року.
Літом почали виникати в мене в житті дуже дивні і тривожні натяки. Та почну з основи мого стану. Пройшовши всі етапи лікування, я повернувся в рідні пенати і нічого не віщувало неприємного. Наївність моя тільки підросла, коли я не зміг командувати пальцями лівої руки. ЩОСЬ мені приказало не думати вертатись на роботу. Наказ я прийняв з сумом і печаллю. Там, на роботі, зостались два мої друга життя. Як же я без них, а вони без мене?
  Вони також покинули роботу, підтримавши мене душевними розмовами. Ішов час, але мій стан здоров'я погіршувався. Мені стали нелюбими люди і небажання покидати територію квартири. Повторюсь-такий стан речей тривав 3 роки.
Наступило літо 2025 року і зі мною почали проходити різкі переміни. Перестав сторонитись людей, знову захотів і почав курити сигарети. Кінцевою зміною було моє бажання почати прогулянки по мікрорайону.
  Маючи багато вільного часу, я почав, згадувати все і всіх, писати біографію свого роду і сім'ї. Така робота мене захопила  і вільного часу стало мало. Прогулянки я кожний день проводив, розширюючи діаметр круга прогулянки. 
   Спокійна благочестива меланхолія закінчилась для мене різко і несподівано. Шукав інформацію через пошукові служби, притомився і віддихав. Лежав я на ліжку і спокійно дивився в вікно.
  Спокій забрав різкий холодний порив вітру, різко похолодало і перед очима  появились три постаті. Вдягнуті в чернечі обладунки, вони підійшли ближче.  Передній  підняв свій посох горизонтально до мене. Вказуючи посохом на мене, та постать помахала посохом горизонтально, наче заперечуючи щось. Два задні постаті стояли мовчки. Ця подія тривала секунду - дві. Після цього раптово пропали. Так я вперше напряму  зіткнувся з незвичним . Ошелешений і зляканий я ще довго лежав в ліжку і дивився на стелю кімнати. Трішки заспокоївшись почав аналізувати подію. Зорових галюцинацій при хворобах психіки  не було зафіксовано. Я не вживав ніяких медичних препаратів і наркотиків. Не вживаю спиртного уже  роки. Що це за костюмований театр переді мною виступав? Що він мені забороняв? Я якраз обмірковував  методи збору інформації про мою родину. Якщо заборона стосувалась  збору саме цієї інформації, то це ДУЖЕ дивно. Що там такого секретного я міг там знайти?
   При вечері ми з дружиною обговорювали цю подію до одного моменту. При спробі розказати дружині, що я хотів взнати через інтернет, в моїй голові зазвучали дзвіночки і суровий чоловічий голос сказав:
 - Я тобі заборонив!!
   Цього дзвіночка мені хватило. Я більше інформацію про родичів в інтернеті не шукав. Вона, інформація, сама прийшла до мене.
   Провайдер сам вніс мій ІР в блак-листи, назвавши мене розповсюджувачем  спаму. Потім став пояснювати, що  тільки зміна мого ІР на "білий" ІР  позволить мені позбутися блокування мене на всіх сайтах спілкування. Це буде коштуватиме мені 70 грн. в місяць. 
  Я відмовився від такого рекету категорично.  Протягом двох років я  забув про їх вигляд і існування. 
  Через декілька днів я вирішив попробувати зареєструватися в Фейсбуку. На диво я без проблем зареєструвався і, задоволений, відкрив Фейсбук. Другий раз за тиждень я остовпів по новій звичці. З екрана ноутбука на мене дивився мій  тато. Він сидить з красивими учнями якоїсь школи на Рахівщині. Молоденький, в чудовому костюмі. Фотографії такого молодого батька я ніколи не бачив. В нашій сім'ї такої не було. Фотографія 1945 року. Татові 18-19 років. Я зв'язався з сестрою, скопіював фото в пам'ять ноутбука і... фотографії на сторінці групи " Старі фотографії" не  було. Провисівши переді мною з 10 хвилин, фотографія зникла назавжди. Я не встиг запам'ятати назву села. Так і не знаю. Здивовано-засмученим заснув. А вранці знову чудо- я знову забанений НАВІЧНО.
  Такі діла матеріальністю не фонили. Фонило містикою.