Слово - творець і контролер

 Що таке обіцянка, дана випадково чи під тиском обставин знає кожен. В житті бувають такі обставини, коли тільки обіцянка, що прозвучала відкрито на очах і при живих свідках, буде мати хоч якусь юридичну силу або стати причиною проведення каральних  заходів при її невиконанні.
  Про обіцянки чи клятви, що прозвучали без цих умов - говорять про них тільки при їх порушенні і то тільки припускаючи можливість їх існування. 
  Не буду так глибоко залізати в історію рідного краю, бо правду про ті далекі часи нам передають в основному ті "учені" люди, що отримують свій харч зі столів правителів краю. Яку історію хоче мати правитель - таку "історію" находять "учені історики".
    Одне для мене добре, що я до тих лизоблюдів не належу. Історію я учив в школі, а дома батько виставляв правильні акценти її розуміння. Пройшли роки і я дивуюсь тому, що батько правильно вгадував найбільш імовірні розвитки майбутньої історії Галичини.
   Була і історія можливої війни між Україною і Російською імперією. Назва народу "россияне" ще офіційно ніде не використовувалась та і не зналась народом. Москаль все одно залишався москалем, будь він хоч монгольским ханом. В таких питаннях, як говорять  московіти, "без пол-литра водки" не розібратись. 
  Бажання пити самостійно горілку я не маю, тому повернусь до розуміння історії появи в Галичині такого визначення як слово "Слово". У нас це означає безсумнівне виконання тих дій, на які накладена  свого роду клятва виконання, тобто "Слово".
  Я повернусь до цього трактування нашого слова пізніше. Поки ж зверну вашу увагу на один факт з мого життя, що доволі здивував і ошелешив мене . 
 Несподівано, перед Різдвом 2025 року, в моїй голові і з моєї пам'яті, наче пелена розвіялась і я згадав дуже несподівані обставини мого життя.
  В першу чергу пригадалась розмова тринадцятилітнього мене з батьком, в якій він признається мені в своєму членстві в ОУН. Пройшло 52 роки від тієї бесіди, але я згадав всі найменші дрібниці її протікання. 
  Це було, в 2025 році, не перше з  незвичних подій, які на щастя не зв'язані безпосередньо з цією темою. Я опишу ще два випадки за моє життя, де порушення Слова каралось. 
  Я знав про ці "кари", але не думав що маю до них якесь відношення. Тепер підозріваю, що можливо і мав. Тішу себе думкою, що це все витівки мого мозку. Мозок до цих пір так  правдиво  і не вивчений.
  Другий випадок проявився також тоді. Я не переконаний в його наслідках ,  можливого порушення даного мені Слова . 
  Це сталось десь в 1989-1990 роках. Я поїхав в відрядження в Кострому, через Москву. Зранку там, на вечір білет на Кострому. Гуляю по Москві, оглядаючись, броджу проспектом Калініна і налітаю на прохожого. Захотів вибачитись і онімів. Я збив на тротуар свого колишнього однокласника.
  Німа сцена тривала недовго і ми, разом, заголосили. В повітряну тривогу прохожі не повірили і ми опинились в кафе. Там вияснилось, що мій колишній  однокласник закінчив технікум, по направленню поїхав в Казахстан на роботу. Там вже женився і має сина. Він дав мені Слово, що  обов'язково приїде до рідної хати в  бабиному селі. (Уточнення  від 16.04 2026 року :                                                                  Мого однокласника Миколу з села вигнала в Казахстан слава злодія. Він поспішно покинув село і поїхав далеко від дому для  того, щобв вже в Казастані злодійствувати. Я ж в Москві його зустрів випадково ( твердження сумнівне) саме в тому місці, де найкраще працюється кишеньковим злодіям. Микола був на той час на гастролях в Москві як злодій.)                                                                                                              В селі ще жила моя мати і тому приїзд здалека мого однокласника з сім'єю обов'язково мені б запам'ятався. Пам'ять мовчить - значить він не приїзжав. Серце говорить - це не до добра  історія,  підтверджуючи мої сумні висновки. ( Уточнення 2026 року : приїхати він боявся і в 1991 вбитий і похоронений на чужині)
  Про трагічні події в Середній Азії, періоду розвалу Радянського Союзу, тепер прочитати в інтернеті  можна дуже  багато. Там корінне населення різало всіх людей слов'янського типу.  Хочу надіятись, що мій однокласник з сім'єю живі. Дай Бог, щоб це  так і було, але надій на це мало. 
  Якщо Слово таке вимогливе до виконання -  то надія пропала. Не приїхав - порушив Слово - кара неминуча(?).
  Майже ціле життя прожив з таким сильним Словом  не знаючи, що воно в мене є. 
 Тільки своїм незнанням я трохи оправдовую мимовільне спрацювання Слова. Спрацювало воно проти  мого рідного брата. На мою скромну просьбу, не сідати за руль напідпитку, брат несподівано дав мені Слово ніколи цього не робити.
  Я був на заробітках в Чехії. Захворіла мати і її відправили в Київ на обстеження. Виявили в неї рак легені 4-го ступеня. Брат приїхав в суботу в село. Обійшов господарство і, з двома знайомими, поїхали недалечко на рибалку. Не хватило пів-літри, брат сів за  руль і польовою дорогою поїхав до села.
  Ніхто не знає як він опинився на дні відвідного каналу ДРЕС. Витягти його з затопленої машини змогли. Врятувати від потоплення його не змогли.  Сумна і трагічна історія лягла тяжким тягарем  на душу. На похорони приїхати не встигав і в Празі, мовчки, проплакав весь робочий день.
  Я поміняв своє ставлення до свого Слова. Даю його тільки при 100% впевненості в його виконанні. Приймаю Слово так само. Якщо сумніваюсь в чиємусь виконанні, не провокую на надання його мені.
 Все тече - все міняється. Я помінявся та чи помінялось  все, те що тече, я не знаю. Молодий я ще для таких знань. Подорослішаю -  можливо порозумнішаю