Школи бувають різними

 Все нижчеописане відбувалось насправді. Сам дивуюсь.
                        Починаю свій опус реального життя.
 Народився я, як і всі, маленьким карапузом з великими карими очима і розвиненим, не по роках, мозком голови. Раділи всі, третя ж дитина щасливо появилась на світ Божий. Спочатку раділи, а потім тривожились - 4 роки дитині, а не говорить. Заговорив я в періоді 5-го року. Приїхали батьки до баби, де я проживав, і почули мої мовні перли. Першими моїми словами стали:" Слава капеесюсю". Несподіваність і непередбачуваність слів шокувала не тільки батьків , але і мене. Не планував я славити незрозуміле "сюсю" - вирвалось і всьо. Нічого не бачив-нічого не знаю. Батько з розпачу почав писати заяву на вихід з "сюсю", але його стримала мама.                                                                                           -Ти про нас з дітьми подумав? Бовдур, іди  краще капусти квашеної з комори принеси. 
  Село баби і батьківщина тата, було за 8 кілометрів від села, де директорствував, і учив учнів історію, батько. Мати викладала ботаніку, біологію і хімію в тій же школі. Там же учились мої старші брат і сестра.
 Серце співало, душа раділа, та було тривожно. Цей лозунг вимовлявся всюди. І з  "колгоспника", що висить на стіні в районі сіней, а також з, рідкісного в тій порі, телеящика " Огонєк -2 " Що ж я сказав з забороненого? Для мене ця "сюсю" видавалась якоюсь казковою істотою, що приносить добро всім людям, а особливо "сюськістам". Тато тоже "сюськіст", а приходить додому часто п'яненький і мовчазний. І кожного разу все більше і більше. Підросту трошки і зрозумію - заспокоював себе. Так і сталось, тільки після 52 років мого життя. 
( Щойно прослухала початок мого життя дружина. Махнула рукою і казала пророчі слова: Ніхто твою Юринду читати не буде. Сильно на це пророцтво надіюсь).
 Продовжую:В баби я жив до  8 років , і були це щасливі роки дитинства. Дещо знизило щастя піддрубаний, по закінченню нігтя, маленький пальчик лівої ноги. Сам винуватий, бо подавав бабі сокиру і не втримав. Кожного вечора була процедра відмочування бинта з відривом від рани і нова перевязка. Життя мене загартовувало з дитинства. А чи Життя вчило - може щось Вище? Таких питань буде багато, проте відповідь прийде не скоро. Якщо прийде взагалі.                                                                     Прослухаєм ( читаючі може вже його слухали) повідомлення для всього світу влітку 2026 року від пана Трампуса, і багато чого стане зрозумілим. Правда, в данний момент, початок 2026 року, в такий перебіг подій я не вірю. Пройде назначений термін - побачимо.
  В 1968 році я поступив в 1 клас татової школи. Перше вересня зап'ямяталось мені моєю несподіваною хворобою - свинкою і ліжком дома. Захоплюючий старт моєї шкільної кар'єри - не дивуєтесь?  Я тоже це сприйняв спокійно. Значно трудніше було першій вчительці перенавчити писати мене правою рукою. Я лівша і дід-приймак раніше чудово навчив мене писати лівою рукою, та й ще з латино-німецькою  орфографією. Результатом героїчної боротьби вчительки став мій почерк. Текст, написаний мною правою рукою, з трудом розумію сам, а аптекарі, хоч і п'ють валідол, безсило піднімають руки, признаючи свою поразку в розшифровці криптограми.
 Моя сім'я жила в тому ж домі, де вчилися учні молодших класів. Скоро навчився читати кириличні тексти і почав забувати тексти латинецею ( як дід навчив). Дуже любив грати в футбол, а вечером читати. В 4 класі закінчив читати  всі томи Великої Дитячої Енциклопедії і перейшов на більш доросле чтиво. Ним виявились томи Теодора Драйзера : Стоїк, Фінансист, Титан. Читав їх в російському перекладі. Знову перечитував в 25 і 45 років. Відкіля у мене взялось знання російської мови в 4 класі і в такій досконалості -  тайна для мене і досі. Вас нічого не дивує? Мене вже почало не тільки дивувати, але і хвилювати. Та Бог з нею - з тою проблемою. Німецьку мову, в якомусь австрійському діалекті, я знав з дитинства доволі непогано. Я німецьку мову розумів і перекладав, а мене ж не міг зрозуміти жоден вчитель чи викладач німецької. Викладач в інституті, потураючи впертості, поставив мені 3 на екзамені і позбавив червоного диплома. Значить, так розпорядилась Доля - невже вона? А може щось Вище? Ось і старша школа прийняла мене в свої ласкаві обійми. Нічим особливим два роки, проведені в ній не запамятались. Був відмінником і тільки мама, на уроці ботаніки в 5 класі, поставила мені "4" - єдина з усіх вчителів 3-х шкіл протягом 10 років навчання. Математику і алгебру знав і розумів так, що відповідав правильним результатом ще не дослухавши умов завдання.

   Прийшла пора третьої школи. Середньо - освітніх закладів в Прикарпатті було значно менше, ніж шкіл з 8-річним навчанням. Я пішов вчитися в школу, яку закінчувала вчитись і моя старша сестра. Школа солідна, з автосправою замість трудового виховання. Директором тієї школи був татів колега молодості і, можливо, також член ОУН в підпіллі. 
   Після закінчення школи ми отримали не тільки Атестат зрілості, але й права водіння автомашини категорії "С". А я получив ще й категорію "В". То вже була протекція татового колеги - директора школи.
 В школі працювала Заслужена вчителька УРСР. Вона викладала хімію. Результатом її роботи був переможець Всесвітньої олімпіади по хімії. Жаль, що ним був не я. Я всього-то отримав запрошення навчатись на хімічному факультеті Чернівецького університету, яке я успішно проігнорував. Мало що я там наобіцяв декану того факультету на весіллі моєї двоюрідної сестри, та ще й під легким споживанням вина.                                                                                                                                                                     Не найдеться на Землі людина, яка в старості не буде згадувати з ностальгією той час, коли вона була молода, здорова  і повна планами на майбутнє. Не менше людей були б не проти особисто заглянути в ті часи і пожити життям досвідченої людини в молодому тілі своєї памяті. Проте, ці мрії не мають властивості збуватись в реальності. Жорсткий закон життя нарушити ще нікому не вдалося. Я ж постараюсь думками повністю розчинитись в своїй молодості і описати всі вчинки і емоції мого молодого тіла.