Епіграф-сповідь

«Ці рядки з 1975 року колись були для мене істиною. Я залишаю їх мовою оригіналу, бо переклад вбиває дух того часу, але сьогодні я дивлюся на них крізь біль. Автор цих слів, Микола Добронравов, закликав «не втрачати себе», але на старості сам себе загубив, підтримавши анексію Криму. Я плачу, коли чую цю мелодію, бо це моя молодість, яку поет зрадив, ставши клоуном в ореолі колишньої слави...»

.   Оглянись, незнакомый прохожий,
Мне твой взгляд неподкупный знаком…
Может, я это, — только моложе,
Не всегда мы себя узнаём…

Ничто на Земле не проходит бесследно.
И юность ушедшая все же бессмертна.
Как молоды мы были,
Как молоды мы были,
Как искренно любили,
Как верили в себя!

  Нас тогда без усмешек встречали
Все цветы на дорогах земли…
Мы друзей за ошибки прощали,
Лишь измены простить не могли.
Припев.
  Первый тайм мы уже отыграли
И одно лишь сумели понять:
Чтоб тебя на земле не теряли,
Постарайся себя не терять!
Припев.
 В небесах отгорели зарницы,
И в сердцах утихает гроза.
Не забыть нам любимые лица.
Не забыть нам родные глаза… 

• «вірш наводиться мовою оригіналу для демонстрації художнього розриву між високим словом і ницістю автора».

 Дуже жалію, що такі чудові слова старої людини, написані молодим поетом нівелюються його дебільною підтримкою анексії Криму, висловлені дуже старою людиною.
"Чтоб тебя на земле не теряли,
Постарайся себя не терять! ". 
А він себе загубив. В ореолі слави пішов з життя клоуном-поетом
Хай позвинувачують мене всі читаючі, але не можу тут написати вищенапечатані слова в перекладі на українську мову. Переклад губить те відчуття духа часу і те відчуття правдивості слів для старої людини, що готовий іти на каторгу, але не відступлюсь від того кусочка, написаного мовою окупанта в 1975 році. Коли слухаю пісню з цими словами то плачу, так за душу хватає.  З нею вдруге живу.