Тренувальна капость

 Не найдеться на Землі людина , яка в старості не буде згадувати з ностальгією той час, коли вона була молода, здорова  і повна планами на майбутнє. Не менше людей були б не проти особисто заглянути в ті часи і пожити життям досвідченої людини в молодому тілі своєї памяті. Проте, ці мрії не мають властивості збуватись в реальності. Жорсткий закон життя нарушити ще нікому не вдалося. Я ж постараюсь думками повністю розчинитись в своїй молодості і описати всі вчинки і емоції мого молодого тіла.                                                                                                                                                                           Випускний бал після закінчення середньої школи промайнув в моїй пам'яті калейдоскопом незвичних турбот про пошиття відповідного костюма, пошуку і покупці лакових туфлів і нескінечних уроків по навчанню хлопчачої більшості основному танцю випускного вечора. Вальс, мій рідний вальс. Над таємницею його виконання вже билась вся дівоча частина класу - і абзац. Танцювати це тортурне недосяжне ноголомство змогла тільки одна особа нашого виду. Те, що витворяв наш герой не могли повторити і його учителя-однокласниці. В мене якісь рухи, віддалено похоже на вальс, получались тільки з однією однокласницею. З нею і в других хлопців так само получалось. Однак олімпіаду шкільного вальсу виграв я. Під музику вальсу я, танцюючи з супутницею псевдовальс, появився на сцені Дому культури. Перша олімпіада дорослого життя, виграна мною і досі приємною насолодою зігріває мою пам'ять.                                                                                                                                                                      Дальше підготовка до вступних екзаменів, самі екзамени і..... передінститутська практика.   Практика? Про неї я не знав, та і не сподівався, що до неї я зможеу дійти. Але все по порядку.

Прочитаєте - будете знати як зупиняти підприємства. Правда повернутись в Радянський Союз ви не захочете - ми ж з другом творимо те, що хочем. Нас ніхто не може зупинити, коли ми чогось сильно захочем.                                                                                                                                                                    Перед останнім екзаменом при вступі до Львівської Політехніки з абітурієнтами зустрівся декан механіко-машинобудівного факультету. Говорив він з кожним окремо.
Мені він сказав, що шанси невеликі для вступу і щоб я не втрачав надію. Надія пропала
відразу. Твір потрібно написати на 5, тоді надія воскресне. На 5 - фантастика, яку я дуже
любив і вона мене не зрадила.Зрадив я сам себе. Тому що п'ятірки мені не добитись, потрібно і
насолити тим дурманам. Скільки я солі витратив - не підраховував. Чорного моря вистачило -  от і всі діла.
 Екзамен по українській мові і літературі пройшов для мене буденно. Надії написати на
цілу п'ятірку не було - то чого хвилюватись? Я тиждень тому дома пошкодив руку соки‐
рою. Невдало вдарив по дереву, зіскок сокири і три шви на правій руці. З цієї причини
писав я без чорновика, бо не встиг би з нього переписати твір. Писав не поспішаючи,
старанно обдумуючи те, що пишу.
 Пропадати, так з музикою. Я вже і тему твору забув, бо просто писав про своє відно‐
шення до "РОДИНЫ" і любов до своєї Батьківщини. Писав відверто і нахабно. Думок не
ховав, тільки оформляв свої думи літературною українською мовою. Поранена рука не
завжди встигала за швидкістю появ шалених дум в моїй голові. Прийшлось працювати
ще й і перекладачем між розумом і нахабством. Встигнув до терміну здати свій зухвалий
опус і з чистою душею повернувся в село до батьків.
 Знаючи, що шансів вступити у мене дуже мало, почав шукати по довіднику місце свого
навчання. Найшов Львівський авто-дорожній технікум. Там згадується "авто" - значить
мій і буду брати його зухвалою спробою не здавати екзаменів. При прийомі на навчання
технікуми враховували похвальні грамоти по предметах. У мене були по хімії і матема‐
тиці. Один екзамен я проскакував, а що робити з другим екзаменом вирішив розібратись
на місці. Тобто в Львові. Тиждень сидіння в селі пройшов швидко і я, взявши в руки ноги,
приїхав у Львів перенести документи з Політеху до Дорожників
 Зранку приїхав до Львова і до ЛПІ добрався швидко. Продивившись список прийнятих
і не найшов своєї фамілії. В деканаті на просьбу забрати документи, роздратовано від‐
правили мене в ректорат. Ректор буде їх видавати? Оригінально ректор гроші на себе
заробляє.
Зайшовши в секретаріат ректора, крім сидячого на стільці юнака, не побачив більше
нікого.Присів біля однолітка і запитав його про забирання своїх документів.Той хлопець на‐
звався Валерою і здивувався моєму становищу. Він сказав, що я поступив в інститут і за‐
раз нас відправлять кудись відпрацьовувати вступ.
 Відправили нас на об'єднання "РАДУГА", на роботу протягом 2 тижнів. Робота не тяжка і
монотонна. Ми знімали з конвеєра помальовані корпуса якихось приладів.
 Наступила п'ятниця. Ми відпрацювали перший тиждень. Завтра вихідний день і велике
різноманіття розваг. Та і в цеху дуже тихо, а конвеєр пустий і привозить з сусіднього цеху
тільки запахи фарб. Пройшло з пів-години і нам стало так скучно і нудно, що вирішили
вийти з цеху і покопати трохи футбольний м'яч. Валера попедньо на куску картону напи‐
сав: "Всім. Всі-всі на активний віддих!!!!." Ми закріпили на рухомій стрічці конвеєра наше
послання і пішли поганяти м'яч.
Погравши в мініфутбол ми вернулись в цех. Нас зустріла космічна тиша і пустота. Пра‐
вильно зрозумівши шлях самого передового загону пролетаріату, ми підтримали їх і на‐
шим виходом за територію підприємства.
 Понеділок виявився для нас незвичним. Нас віразу після приходу викликали до на‐
чальника цеху і він, заледве стримуючи сміх, запитав нас "строгим" голосом
- Це ви писали?- показав рукою на нашу картонну рекламу ведення спортивного способу
життя.
- Ми написали і відправили в сусідній цех,щоб люди зробили зарядку. А що таке ста‐
лось в цеху?
-Сталось не тільки в цеху. Сталось по всьому підприємству. Своїм вибриком ви відпра‐
вили 500 чоловік по домам на 5 годин скоріше закінчення зміни. Ви розумієте, що
натворили?
- Ми мали на увазі фізкультурну перерву в цеху, так як продукція перестала приходити
з фарбувального цеху.
 Закінчилась та історія щасливо для нас. Підприємство ще довго зі сміхом згадувало
неочікуване збільшення часу віддиху всіх членів колективу. А нас, тепер уже друзів. чекала весела пора навчання.