Розділ 1. Історія селян в історії ОУН.

Австрійський гарт і сумка в кущах

 У нашого Роду завжди були свои, особливі стосунки з грошима. Це не був банальний заробітчанський фарт чи сліпа удача — ні, тут діяла вища інженерна логіка, спадковий інтуїтивний розрахунок, який дозволяв бачити й знаходити фінансовий ресурс там, де інші дивилися й бачили порожнечу. Феномен мікроскарбів супроводжував нас поколіннями, витягуючи з найскладніших життєвих глухих кутів.

Основою цього залізобетонного фундаменту був мій дід Григор (народився в 1895 році). У Першу світову він воював в австрійській армії, пройшов суворий італійський полон, де з такими ж австріяками вивчив специфічний діалект німецької мови, і на все життя засвоїв правила залізної витримки та конспірації. Саме ці знання врятували наш Рід уперше — у неділю, 22 червня 1941 року.

 Тоді в селі планували вивести всю худобу на великий випас, де мали щепити всю худобу та коней. Проте нашим сусідом по вулиці було подружжя середніх років, і чоловік у тій хаті — як знали лише мій дід, баба і тато — був надрайоновим провідником ОУН на псевдо «Хмара». Про його статус не здогадувалась навіть його власна дружина до самої своєї смерті в 1975 році.

 «Хмара» тоді тихо порадив дідові та татові не гнати коней на випас. Вони послухалися його. В обідню пору німецький бомбардувальник, повертаючись із завдання, помітив з висоти велике скупчення кавалерії й скинув одну-єдину бомбу. Наслідки були страшними: убиті хлібороби, поранені селяни, покалічені коні. Але мій Рід завдяки ОУНівському попередженню залишився цілим.

 Саме «Хмара» згодом дав путівку в життя моєму татові (народився в 1926 році), рекомендувавши шістнадцятирічного юнака керівнику на ім'я «Пчілка» для вишколу в члени ОУН. Тато на той час був учнем Рогатинської торговельної школи (Handelschule), з якої довелося тікати через стрімкий наступ радянських військ у 1944 році. Коли прийшли «визволителі», диплом німецької Handelschule здався їм закінченими вчительськими курсами, і тато при советах став поважним учителем, а згодом і директором школи. Це була ідеальна легальна легенда для підпільної роботи. Потім він закінчив Станіславський педагогічний інститут.

 Мати же скромно так закінчила як Чернівецький університет, так і Львівський університет — прикрасила свою особу дипломами хіміка і біолога. Внучка моєї матері пішла її слідами і, закінчивши ЛДУ факультет біології, успішно працює в школі свого дитинства і юності разом з Христиною.

 Але в тому самому 1944 році закрутився перший вузол нашого сімейного скарбу. Нова влада вимагала обов'язкову контрибуцію. Дід Григор разом із татом ведуть бичка з села в Рогатин. Не приведеш — краще не знати наслідків такого непослуху. По дорозі татові захотілося терміново в кущі по біологічним потребам. На його здивування, по дорозі на те місце він налетів на величеньку зелену сумку. Відкрив її і обомлів: повна пачками нових радянських грошових знаків. Швиденько закінчивши процедуру, тато з сумкою вискочив до діда. Дід зазирнув у середину, мовчки зник у придорожніх кущах і деревах, а через 10 хвилин повернувся, і вони зразу ж погнали бичка далі. Мовчання було дуже сумне для тата — думав, що згрішив у чомусь. Шляк би трафив того бичка!

 Але через 10 хвилин дід сказав коротко і швидко: ми цієї дорогою бичка не вели, нікого зі знайомих не зустрічали і тому місцевих новин не знаємо. Підібрав ту сумку дід уже по дорозі назад. Того, що було всередині, повністю вистачило моїй бабусі після трагічної смерті діда Григоря (його вбили воїни-«освободітелі», бо не давав їм незаконно реквізовувати й красти робочого коня; на відміну від німців, які, коли втікали, повелися менш «варварськи» — попрощались і мовчки виїхали на військових підводах). Знахідки вистачило, щоб три роки оплачувати контрибуцію та успішно відкуповувалися від входження в колгосп. Ну і татові на шикарний костюм виправити у жида-шевця. В ньму його сфотографували на Рахівщині — унікальне фото, яке я згодом встигну скопіювати на свій ноутбук.

Червоний терор і таємний завіт спостерігача ОУНУ

 Криваві 1946–1948 роки відмічались тим, що радянська влада заганяла села в колгоспи. Спротив був тихий, але вісім сімей з нашого села вже упакували та вивезли в Сибір. Бабуся трималась завдяки татовій сумці. У неї щойно після пологів померла донька, і вона розривалася,  допомагаючи зятю доглядати за маленьким Гриньком.

 Ситуація загострилася, коли система призначила головою новоствореного колгоспу нашого сусіда навпроти — з родини Ш... За Польщі ми хазяйнували добре, хату мали велику, тому радянці довго не думали: у найбільшій кімнаті нашого ж родинного дому облаштували правління колгоспу.

 Одного дня до голови Ш... Івана прямо з лісу прийшли п’ятеро Хлопців із боївки ОУН — по допомогу. Сусід повівся як Іуда. Він завів їх до правління (в кімнату нашого дому), а сам пообіцяв дати хлопцям гроші, якщо ті зачекають, поки він з’їздить у районне місто й зніме в банку колгоспні кошти. Бабуся в цей час якраз прийшла в обід обслутижити худобу й натрапила в хаті на Хлопців. Побачила — та й усе, то не її справи.

 Голова колгоспу Ш... Іван поїхав прямо в МГБ. «Ястребки» прибули оперативно й щільним кільцем оточили хату. Хлопцям пропонували здатися, але повстанці обрали смерть у бою і всі полягли на нашому городі біля хати. Опізнали селяни лише одного — хлопчину з Бурштина. Наслідки для нас прилетіли миттєво: «ястребки» дочиста розграбували хату, а бабусю під конвоєм заарештованою повезли в район, а звідти — прямо в Станіслав на пересильний пункт на виселення.

 Мій тато на той час учителював у Коломийському районі. Почувши про біду, він неймовірно швидко зумів прорватися через усю область і приїхав додому. На свій подив, на розграбованому обійсті він застав бабусю — вона мовчки приводила господарку хоч в щось прийнятне. На пересилці в Станіславі їй просто сказали забиратись геть додому, бо вона чекала на набір кількості виселенців, і конвоїр її виставив. Чому відпустили — таємниця Хеопса, хоча тато злегка проговорився про наявність «нашої людини» в одному з районних НКВС. Повернувшись, бабуся прийняла в хату приймака-односельця, який згодом став мені дідом, хоча прямих родинних відносин до мого тата він не мав.