Оллі і швидка течія

Одного дня, коли проміння сонця пронизувало воду і так хотілося танцювати від щастя, Оллі й Лін пірнали серед водоростей і грали в доганялки.

Раптом вони відчули, що їх підхопила течія. Вона була тепла, вода ніжно лоскотала й підштовхувала, тож спочатку рибки почувалися у безпеці.

Але за якийсь час течія стала сильнішою. Вона робила різкий поворот біля великої темної скелі й дедалі пришвидшувалася.
— Ой, — вигукнула Оллі, — я за тобою, Лін, не встигаю!
— А я не можу зупинитися! — крикнула Лін.
— Нам треба вирватися з неї! — сказала Оллі й почала гарячково озиратися, шукаючи, що могло б допомогти.

Та поки вона це робила, Лін віднесло далеко вперед, і Оллі залишилася сама.
Раптом вона помітила восьминога, який плив за течією.
— Пане восьминоже, допоможіть вибратися! — вигукнула Оллі.
Їй уже було важко дихати від швидкості, з якою її несло.
Восьминіг уважно поглянув на неї, вхопився кількома щупальцями за камінь, а іншими сильно штовхнув Оллі вбік. Рибка вилетіла з потоку.
Восьминіг одразу поплив далі — так швидко, що Оллі навіть не встигла подякувати.

Її серце калатало. Знадобилося кілька хвилин, щоб заспокоїтися.
— Так… — прошепотіла вона. — Лін віднесло далеко. Сподіваюся, їй теж хтось допоможе або течія за скелею сповільнюється. Мені треба просто плисти поруч — і я її знайду.
Прийнявши це рішення, Оллі попливла вперед.
Ставало дедалі темніше й прохолодніше. Скеля тяглася вгору і глибоко вниз, світла й їжі тут майже не було, тож навколо панувала тиша. Оллі було страшно, але думка про подругу штовхала її далі.

І раптом хтось її покликав.
Озирнувшись, Оллі побачила маленьку медузу. Вона м’яко підсвічувалася у темній воді.
— Агов, маленька рибко, ти чого тут? — спитала медуза.
— Привіт, я Оллі… — трохи розгублено відповіла вона. — Я вперше тут. Ми з подругою потрапили в течію.
— Я давно плаваю біля цієї скелі, — сказала медуза. — Нікого тут майже не буває. Тільки течія постійно когось проносить повз. Я її не люблю, тому тримаюся осторонь.
— Мені пощастило, — зітхнула Оллі. — Восьминіг допоміг мені вибратися. А тепер я шукаю подругу.
— Тоді я піду з тобою, — сказала медуза. — Вдвох не так страшно.

І вони попливли разом уздовж течії.
Коли попереду з’явилася небезпечна риба-меч, медуза вчасно попередила Оллі, і вони сховалися під каменем. Оллі зрозуміла: добре, що вона не сама.

А тим часом Лін, яку віднесло течією за поворот скелі, почувалася зовсім беззахисною. Та вона помітила, що течія почала слабшати й ставати теплішою. Лін змогла виплисти з потоку.
— Мабуть, за поворотом скелі течія сповільнюється, — подумала вона.
Оллі поруч не було, але Лін вірила: подруга знайде вихід.
— Я маю плисти їй назустріч, — вирішила вона.

Раптом у темряві Лін помітила маленьке світло. Воно манило, але здавалося тривожним. Підпливши ближче, Лін розгледіла велику хижу рибу з ліхтариком над мордою.
— Добре, що я не поспішила, — прошепотіла вона й швидко відпливла.
— Не кожне світло несе безпеку, — запам’ятала Лін і рушила далі.

Обидві подруги пливли назустріч одна одній, не знаючи цього. І раптом у темряві вони майже зіштовхнулися.
— Ох! — вигукнула Лін.
— Ой! — відгукнулася Оллі.
Вони впізнали голоси — і радісно засміялися.
— З тобою все добре? — навперебій питали вони одна одну.

Медуза мовчки дивилася на них і думала, що дружба — це дуже важливо. Бо це означає, що хтось думає про тебе і хвилюється.
— Познайомся, — сказала Оллі, — це медуза. Вона допомагала мені шукати тебе.
— Привіт, я Лін. Дякую тобі за мою подругу.
— Мені просто було нудно самій, — зніяковіло відповіла медуза. — У мене навіть імені немає.
— Ми придумаємо тобі ім’я! — хором вигукнули рибки. — І якщо хочеш, попливли з нами. На мілководді тепло й світло, там багато друзів.
— Чудова ідея, — усміхнулася медуза. — А яке ім’я ви для мене придумали?
— Ти будеш Таллі, — сказала Лін. — Бо ніби танеш у темряві.
— Мені подобається, — задумливо відповіла медуза. — Дякую.

І всі троє засміялися. Їхній сміх ніби розвіяв усі тривоги цього дня.

Разом вони попливли додому — і Оллі знала: навіть найшвидша течія не страшна, якщо поруч є друг.