Оллі і велике море

Жила-була маленька рибка на ім’я Оллі. Вона виросла у глухій підводній печері. Там було темно й холодно, їжі траплялося мало, а найгірше — було дуже самотньо. Рибка довго не наважувалася виплисти з печери, але поступово зрозуміла, що настав час вирушати у подорож.

Одного дня Оллі наважилася змінити своє життя. Вона вирішила вирушити на пошуки друзів і нового, кращого місця для життя, адже залишатися у знайомій, хоч і безпечній печері, далі було неможливо.

Рибка обережно випливла з печери й попрямувала вперед. Вона озиралася навколо — усе було для неї незвичним. Удалині пропливали яскраві рибки, на дні лежали морські зірки, а неподалік вона помітила маленьких морських коників. Оллі так захопилася розгляданням дивовижного світу, що не помітила, як у далечині з’явилася темна постать.

Це була велика акула.

Оллі злякалася так сильно, що не змогла навіть поворухнутися. Адже вона ніколи раніше не бачила акул — та й узагалі таких великих риб, як ця.

У ту ж мить хтось схопив Оллі за плавничок і стрімко потягнув убік густих водоростей. Акула пропливла повз, навіть не помітивши маленьку рибку.

— Чого ти так злякалася? — запитала рибка, яка врятувала Оллі.
— Я ніколи не бачила акули… — тремтячи відповіла Оллі. — Я виросла у печері.
— Акули — небезпечні хижаки, — сказала рибка. — Мене звати Лін. А тебе?
— Я Оллі, — відповіла вона. — Я шукала друзів і новий дім. У печері дуже самотньо.
— Тоді давай пливти разом. Тут часто з’являються акули, і вдвох безпечніше, — усміхнулася Лін.
— Чудова ідея! — зраділа Оллі. — Вдвох і справді краще.

Дорогою вони зустріли старого ската. Він велично плив, повільно рухаючи своїми широкими плавцями, немов крилами.
— Привіт, малеча, — привітно мовив він. — Куди ви прямуєте?
— Ми шукаємо місце, де можна жити, — відповіли рибки.
— Мені з вами не по дорозі, — сказав скат. — Я пливу вглиб океану, але можу трохи вас підвезти. Для вас найкраще підійде мілководдя.
Рибки з радістю влаштувалися на його спині й милувалися дивовижними підводними краєвидами. Повз них пропливали густі зарості водоростей, корали, краби, черепахи та зграйки риб.
Незабаром скат зупинився.
— Далі я пливу вглиб океану, а вам — он туди, на мілководдя, — сказав він.
— Дякуємо за компанію! — хором відповіли рибки.

Після прощання Оллі та Лін попливли далі й незабаром побачили величезний затонулий корабель, оброслий водоростями та мушлями. Він лежав на дні вже дуже давно. Його щогли струхлявіли, а між дірками в бортах снували рибки й повзали краби.
— Яка краса! — захоплено вигукнула Оллі. — Давай оглянемо!
— Давай, — підтримала її Лін. — Адже це збудували люди. Вони живуть на поверхні й дуже відрізняються від нас.
Подруги обережно пропливали з приміщення в приміщення, аж раптом почули тихий стукіт.
— Що це? — злякано прошепотіла Оллі.
— Я боюся, — прошепотіла Лін. — Може, пропливемо повз?
— Ні, — відповіла Оллі. — Раптом комусь потрібна допомога. Звук лине з тієї скриньки.
Вони підпливли до старої скриньки й обережно відчинили її. Усередині сидів краб.
— Дякую вам! — радісно вигукнув він. — Ще трохи, і я б задихнувся.
Краб швидко поповз геть, а рибки попливли далі.

Вони так захопилися навколишнім світом, що Оллі не помітила рибальську сітку й заплуталася в ній. Сітка почала підійматися вгору.
Лін металася поруч, не знаючи, як допомогти.
Раптом з’явився той самий краб, якому вони допомогли. Своїми міцними клешнями він швидко розірвав сітку.
— Ви допомогли мені, а я допоміг вам, — сказав він і зник серед водоростей так швидко, що рибки навіть не встигли подякувати.

Подруги пливли далі й раптом зупинилися від захвату. Перед ними відкрилася чарівна картина: водорості, залиті сонячним світлом, черепахи та зграйки різнокольорових риб.
Із заростей коралів випливла яскрава рибка.
— Привіт! Мене звати Том. Я живу тут. А ви?
— Ми шукаємо місце, де могли б оселитися, — сказала Оллі.
— Тоді приєднуйтесь до нас! — радісно відповів Том. — Нас тут багато, є вдосталь їжі та сховків. Вам з нами буде добре.

Їх обступили інші рибки. Вони почали знайомитися. Оллі та Лін відчули себе щасливими — адже знайшли те, заради чого зважилися на цю подорож: тепле й затишне місце для життя та багато нових друзів.
Оллі більше ніколи не була самотньою, бо знала: велике море повне добрих сердець і нових можливостей.