оповідання

– Гайда до моря, освіжитися хочеться! Душно ж як! – запропонувала Ольга.

Дівчата не відмовлялися і юрбою, як вийшли з ресторану, побігли в сторону моря.

– А у нас з собою є! – гукнула одна з них. Пляшка з пластиковим посудом пішла по колу. Заїдали цукерками, які хтось мав з передачі, отриманої з дому.

– Я йду купатися... – Хто зі мною? – сказала Ольга.

– Та ми не маємо купальників, – відповіла одна з дівчат.

– Голі! Що слабо? Ніч, хто нас бачить? – під’юджувала Ольга дівчат, роздягаючись сама. На дурне багато не треба, пропозиція сподобалася всім. До води побігло троє, інші ще роздумували. Ольга була без одягу, дві її подруги в бікіні, що прикривали мінімум тіла. Вода була тепла, нагріта денним палючим липневим сонцем, море лагідне й спокійне. Берег наповнився сміхом та дівочими голосами.

– О, як тут весело, – двоє чоловіків стояли й дивились, як жінки продовжували своє свято. 

– Це були ті самі українки, які щойно вийшли з ресторану, де щось святкували, здається день народження Ольги. А де ж це сама іменинниця? Ось вона, там в морі. Чоловіки роздивлялися дівчат, що хлюпалися в воді. Їх залишилося п’ятеро, решта, мабуть, пішла додому, а ці ще продовжували веселитися. Один з чоловіків почав швидко роздягатися.

 – Ти куди, Антоніо? – запитав інший.

– Як куди, до дівчат, а ти?

– Я ні. Я звідси подивлюся, – відповів йому друг, засміявшись.

Антон зайшов у воду, дівчата принишкли, а потім, сміючись, дружно накинулися на нього, бризкаючи водою. У місячному сяйві звабно колихалися й підскакували дівочі груди, білим маревом виблискували тіла. Тільки Ольга, що була зовсім гола, зайшла глибше в воду і присіла. Вона впізнала того італійця, що весь вечір в ресторані не зводив очей від їхнього столу. А він йшов просто до неї.

– Не підходь, стій там, – промовила Ольга.

– Чому? – запитав Антоніо.

– Я роздягнена!

– То це саме те, що треба, – засміявся Антоніо. Він уже був близько. Дівчата замовкли і спостерігали за сценою, що розгортається у них на очах, не знали, що робити.

– Олю, тобі принести одежину? – запитала одна з дівчат.

– Не треба, – відповіла Ольга.

– Як ти? – запитала інша.

– Я чудово, – відповіла Ольга.

– Я теж, – промовив Антоніо. – Хочеш, я теж буду голий.

– Ні, досить мене одної, – відповіла Ольга.

Вона почала нервувати, вже й хміль вивітрився з голови. Антоніо вирішив не підходити ближче, щоб не лякати й так зніяковілу жінку. Він легко пірнув у воду і поплив місячною доріжкою, а коли вийшов з води, то дівчата вже були одягнені. Вони повернули спиною його друга, який сміявся й казав, що й так все бачив. Так, жартуючи й сміючись, вони познайомилися.

Антоніо вийшов з води і підійшов до Ольги.

– Вітаю! Хочу вас всіх запросити в нічний бар, що тут недалеко. Продовжуємо святкувати, завтра неділя, ніхто не працює.  Дівчата відмовлялися, але не дуже.

В бар прийшли всі мокрі і галасливі. Дівчата побігли до туалетної кімнати, аби привести себе в відносний порядок, хоч витерти розлізлу туш під очима та поглянути в дзеркало. Чоловіки замовили випивку і вечір продовжувався. Всім було весело.

Антоніо провів Ольгу до її дому, вони обмінялися телефонними номерами і домовилися про зустріч. Вранці Ольга прокинулася від головного болю, що краяв череп навпіл. Вона аж застогнала, зробивши спробу поворухнути головою.

– От п’янь дурнувата, – вилаялася Ольга.

– І чого було смоли не напитися, може не так боліла б голова! Згадувала своє вчорашнє святкування. У пам’яті виринали якісь уривки вчорашньої гульні. Згадати все ніяк не вдавалося. Морське купання... Пам’ять підкинула їй один з епізодів. О Боже, що то було? Пробувала ще щось витягнути з тенет своїх спогадів, але не виходило. Той італієць, він теж там купався, а далі? Потім пили ще, вона зовсім зірвалася з «котушок». От, чорт! Подзвонила до своєї подруги в надії, що та зможе заповнити білі плями вчорашнього дня. Подруга допомогла згадати, але ліпше від того не стало. Вона була на голяка в морі... італієць, який пригощав їх... Що він про неї думає? А чорт його бери, добре, що я його більше не побачу! Ольга ще раз прокрутила в голові події вчорашнього дня і прийшла до висновку, що пити їй категорично заборонено, не вміє вона, а вчитися вже пізно. З роздумів її вивів телефонний дзвінок, номер був незнайомий.

– Я слухаю. Хто це? О... Більше слів в Ольги не було, вона перейшла на звуки – о, а, мм..., втративши дар мови. Від сорому почервоніли навіть кінчики вух, не кажучи вже про обличчя, що паленіло жаром. – Номер я дала? Ой, як негарно вийшло вчора, – пробувала виправдовуватися Ольга.

– Зустрітися? Не знаю, я не можу, маю подумати...  На більше Ольгу не вистачило, вона кинула телефон. Оце вскочила в халепу, воно їй треба, клеїла мужика, а тепер маєш проблему! Ольга лихословила й матюкалася, обзивала себе найгіршими словами, але що було, те було. А ще до всього боліла голова. Називається – погуляли, сердилася на себе Ольга. Як вона могла так набратися, такого з нею ще не траплялося. Знову подзвонила подрузі:

– А той італієць Антоніо, він теж купався? І що, а я? Як? Чорт! – вилаялася Ольга. 

– Та дзвонив, та не піду я ніде, нащо мені того.  – Ольга закінчила розмову з подругою і побрела вмивати своє обличчя, щоб змити вчорашній сором. Дивилася на себе в дзеркало, на розлізлу туш під очима, на червоні очі, на набрякле обличчя від вчорашньої гульні, Ольга аж застогнала:

– Ну, й на кого ти схожа? Шкода тварин ображати, бо нема таких в природі, щоб напивалися, як ти вчора, – говорила зі своїм відображенням Ольга.

Якось закінчила день, працювати було нелегко, голова боліла, не допомагали випиті пігулки, що їх проковтнула цілу жменю. Чоловіки похмеляються пивом, кажуть, що допомагає. Ольга лиш уявила пиво, як нудота бурею піднялася з обуреного шлунку. О ні, це не допоможе! Ввечері зателефонував Антоніо, запросив зустрітися, але Ольга не мала ніякого бажання кудись йти. Хотілося лягти в ліжко й заснути. Але Антоніо чекав на неї в барі за рогом, втекти не вдалося.