Оленятко Бровко та лісова пожежа

У великому лісі, де високі дерева шепотіли старі казки, жило маленьке оленятко на ім'я Бровко. Він дуже любив свій дім, але іноді йому було трохи сумно, бо він не був таким швидким, як інші оленята.

Інші звірята, такі як зайченя Пушок, їжачок Гострячок та білочка Руденька, любили гратися в догонялки. Бровко намагався приєднатися, але завжди відставав, і це змушувало його почуватися самотнім.

Бровко часто тренувався бігати сам, сподіваючись стати швидшим, але це було важко. Він мріяв, щоб хтось побачив його справжню цінність, а не лише його повільність.

Одного дня повітря наповнив дивний запах. Здалеку почав підніматися дим. Почалася лісова пожежа! Паніка охопила маленьких звірят.

Вогонь швидко розгорявся, і ліс наповнився страхом. Маленькі звірята, такі як зайченя Пушок та їжачок Гострячок, були занадто малі, щоб бігти досить швидко або перестрибувати через перешкоди.

Бровко побачив їхній розпач. Хоча він не був найшвидшим, він знав, що він великий і сильний. Смілива ідея спалахнула в його серці.

"Стрибайте мені на спину!" – гукнув він маленьким звірятам. Спочатку нерішуче, а потім з надією, білочка Руденька обережно залізла на міцну спину Бровка.

Бровко, несучи свій дорогоцінний вантаж, почав рухатися. Можливо, він був нешвидким, але він був стійким і сильним. Він просувався крізь дим, обережно обходячи палаючі кущі.

Нарешті він дістався до краю лісу, де повітря було чистим і безпечним. Маленькі звірята зістрибнули, цілі й неушкоджені, дивлячись на Бровка з величезною вдячністю.

З того дня ніхто не дражнив Бровка за його швидкість. Вони побачили його справжнє серце – сміливе, добре та самовіддане. Він став улюбленим другом для всіх, шанованим за те, ким він справді був.