Гаврилко, Лесик i Льончик

 Коли Макару перевалило за сто, вiн почав вiдчувати щось схоже на хвилювання. Всi його думки були про Кузьму. У Макара болiли ноги i руки. Старi перевiренi методи не допомагали. Коли зцiлював людей вiд хвороб — розум у них вiдбирав. Зовсiм трiшки, небагато — лише для того, щоб залишатися найрозумнiшим на селi. Коли любовнi чари готував, то жiнки, ощасливленi коханням, здоров'ям розплачувалися. Врятованi вiд помутнiння розуму п'яницi волю вiдавали. Зцiленi безвольнi чоловiки вели себе як дiти, що тримаються за жiночу спiдницю.
 Однак щось останнiм часом давало збiй. Прийомна донька i дружина вiд Кузьми шаленiли. Та й син дивився на них, як кiт на сало.

 Того вечора Макар почувався зовсiм погано. Кiстки викручувало. Думки не ворушилися. Серце стукало з неймовiрною швидкiстю. Часом завмирало. Не вiдразу здогадався, що хтось дар у нього вiдбирає. Мав пiдозру, що то Лиха чари насилає, але сумнiвався. Вперше приснилася олениця. Була з ним грубою i суворою. Наказала заспокоїтися, терпiти бiль i не протидiяти Олитi. 
 Однак Макар не втримався i свої муки вiддав вiдьмi. Вiдразу помолодшав i став здоровим. Якби та вiдьма добрi справи робила, то нiчого б не вийшло, а вона ж лише порчу та морок на людей наводила. Що вiддала, нехай те й отримує.

 Таки гарно бути здоровим. Кольори видавалися яскравiшими. Страви смачнiшими. Днi довшими, а ночi коротшими. Однак дуже швидко на змiну радостi прийшов розпач. Доки Макар хворiв Вустя, Катерина i Оленка одночасно завагiтнiли... вiд Кузьми. Схопивши уявну ганчiрочку, Макар негайно витер з пам'ятi своїх жiнок той сором, що стався в його родинi. Все вдалося якнайкраще. Саме в цей час майже зрiвнявся зi звичайними людьми. Розбудив таки Кузьма своїм ганебним вчинком у батька людськi почуття.

 А з сином ще бiльша бiда трапилася. Кузьма лишив родину i подався невiдомо куди. Селом поповзли чутки, що олень скажений в лiсi з'явився. Макар запiдозрив, що то не олень, а його Кузьма. Як не  налаштувася на сина i оленя, не мiг подумки їх наздогнати. Вирiшив, що вигадали люди оленя. Можливо, Лиха казиться — дурман насилає. А син? Повернеться. Обов'язково повернеться.

— Макаре! Макаре! Допоможи! — Вустя кричала не своїм голосом. Макар злякався, пiдскочив, схопився за серце i... впав. Коли прийшов до тями, побачив перед собою слизький п'ятачок. Дика свиня штовхала i кусала його. Макар забув про слабкiсь, пiдскочив i разом з Вустею вигнав з хати навiжену свиню. Тварина побiгла до лiсу. Невже це Лиха? Якщо так, нехай собi кабанчика шукає. Немає їй мiсця серед людей.

— Тату, кажуть, що не до добра звiрi казяться, — промовила Катерина. 
— Не говори дурниць. 
— Татку, я оленя бачила. Красивезний... Люди говорять, що чоловiкiв ганяє, а жiнок не чiпає. От цiкаво менi, чи кинувся б вiн на вас, тату?
— Шукав я того оленя. Зiр i слух у мене вже не той, знайти не вдається. 
— Татку, ви тiльки мамi не кажiть, я гралася з ним.
— Як? Вiн небезпечний. Не треба, дитино, долю випробовувати.
— Вам розкажу. Я ховаюся, а вiн мене шукає, а потiм — навпаки, — очi Катрi заблищали. Посмiшка застигла на вустах. 
 Падчерка помiтно погладшала. Гарна дружина комусь дiстанеться, тiльки ж як зберегти дiвчину вiд людського осуду? Живiт росте. Його не приховаєш. Ще й Вустя вчудила. Порядна господиня, а потягло в гречку. То й добре, що олень селян лякає. Нехай люди в страху поживуть. Вустя про скажену свиню незабаром по селу розплескає. Нещодавно скажена лисиця мисливця вкусила. Нестерпнi муки чоловiк терпiв до самої смертi. Макар тодi хворiв. Нiчим зарадити не мiг. Хоча, всi знають, що в битвi з лiсовими хворобами Цiлитель безсилий.

 Село безтурботно спало, коли у Оленки почалися перейми. Макара не гукали, сам вiдчув бiль сусiдки. Привiв до свого двору, нашвидку запряг коней i повiз жiнок ло лiсу. Оленка лежала, а Вустя з Катрею сидiли в бричцi. Оленчина собака бiгла слiдом. Гавкала i голосно скавучала, намагаючись якось допомогти безпомiчнiй подрузi. Макар ще звечора побачив, що день буде cкладним. Напоїв Вустю i Катрю цiлющим зiллям, яке зазвичай давав покинутим дiвчатам, що не бажали народжувати. Цей напiй використовував i для прискорення пологiв. 
 ... Народжували жiночки у схованцi, з якої  Макар  за оленицею спостерiгав. Випадково так вийшло. Собака не вiдходила вiд Оленки. Весь час облизувала їй руки. Коли Вустя народила синочка, Макар непомiтно поклав дитину мiж Оленкою i собакою. Собака почала вилизувати немовля. Це добре подiяло на дiвчину. За мить з'явилося її дитя. Найдовше народжувала Катря. Кричала голосно. Олень ревiв у вiдповiдь. Та нiхто вже не боявся могутнього звiра. Лiс вартував порядок. Лiс нiколи не дозволить образити породiллю i її  новонароджену дитину.

 Катря приросла до немовляти. Не могла вiддати комочок щастя в чужi руки. Макар швиденько зiрвав квiти, якi росли на галявинi. Пошептав їм потрiбнi слова i вiддав оберемок пасербцi. Катря сплела вiнок з дрiбних рослин. Одягла його i понесла дитину Оленцi.

— Вiзьми, вiн тепер твiй.
— Так багато? Що з ними робитиму?
— Люби.
— А ти?
 Катря обернулася, зняла з голови вiнок i понесла його, як дитину, мугикаючи собi пiд носа колискову.

 Пiзно ввечерi Макар з Вустею i Катериною повернулися додому. Олень заспокоївся i оберiгав Оленку доти, доки її не знайшла збентежена мати. Селян здивувала новина, але зрозумiти, про що розповiдають несправнi жiнки, вони так i не змогли. Кожний вигадував щось своє. Виходили рiзнобарвнi iсторiї. Та нiхто з односельцiв не сумнiвався, що саме Оленка — мати трьох новонароджених синiв.