Макар Цiлитель

 Наказавши дружинi i доньцi не турбувати, Макар поринув у роздуми. Чоловiковi перевалило за сотню. Та нiхто i здогадатися не мiг, що вiн такий старезний. Колись давно, ще в юностi, Макар закохався в грацiозну оленицю. Називав її Олесею. Змалку бiгав до лiсу, щоб пiдглядувати за красунею. Вона це знала. Кокетувала з ним, як дiвчина з парубком: мило клiпала очима, пiдбiгала дуже близько i тiкала, грайливо озираючись. Макар дивився на лiсову жительку, але бачив в нiй дiвчину: високу i смагляву, у вiночку з бiлих конвалiй, вплетеному в довге русяве волосся. Єдине, що не змiнювалося — це бурштиновi очi в оздобленнi довгих вiй. У дiвчини, яку малювала уява, i у тварини вони були однаковi.

 За його вiрнiсть i любов кохана вiддячила чарами. Пiдiйшла одного разу до юнака близько-близько i почала брикатися. Потрапивши пiд шквал трави i бруду, Макар закрив обличчя руками, а коли прибрав їх, то розсмiявся. З голови до нiг був у пiску, глинi i травi. В потiчку, що протiкав поряд, Макар обмився. Його Олесю сховали лiсoвi хащi. Бiльше Макар її не бачив. Не приходила навiть увi снi.

 Спочатку юнак ловив думки знайомих — тiльки тi, що були про нього. З часом навчився вiдчувавати помисли всiх людей. Пiзнiше зрозумiв, що вмiє навiювати свою волю будь-кому. Однак влада над людьми не приносила задоволення. Вiдчував себе сильнiшим, розумнiшим i кращим вiд iнших, та це не радувало. Щасливим був лише тодi, коли згадував Олесю. Де вона i з ким, Макара нiколи не цiкавило, тому що почуття, якi подарувала йому незвичайна лiсова iстота, залишалися неперевершеними. Жодна жiнка не змогла викликати у ньому щось подiбне...

— Макаре, ходiмо вечеряти! Потрiбно ж поїсти хоча б один раз в день, — старий почув голос дружини. 
 За роздумами чоловiк не помiтив, коли за вiкном почало сiрiти. Послухався, пiднявся i поковиляв до столу, який стояв пiд розлогим деревом. Дзижчали хрущi. Тьохкав соловейко. Вишня в одязi нареченої дарувала вечору пахощi кохання. Та Макар не зважав на красу. Розумiв лише корисне i шкiдливе. Коли людинi за сто, то можна й не вечеряти. Але не хотiв бачити образу на обличчi Вустi. Ще й по селу почне плескати, що Макар вiдмовляється вiд їжi. Не той вiк — втрачав сили. Не мав змоги одночасно керувати помислами всiх людей, як було ранiше.

— Борщ гарячий. Щойно зварила. Бери сметанку. Хлiб вчорашнiй, та зiйшов гарно. Сьогоднi став ще смачнiшим. Скуштуй пiрця зеленої цибульки... — та й замовкла, разом з легеньким вiтерцем вхопивши думки чоловiка, якi просили тишi.
— Смачного вам, тату! — пiдiйшла Катерина, донька Вустi. Поставила на стiл глечик. — Смачне молоко у Зiрки. Добре, що її залишили, а не Волошку.

 Тишу порушив крик сича. Вiд несподiванки Вустя злякалася. Макар здивовано глянув на дружину. Тiєї митi все заспокоїлося. Рожевий мiсяць млинцем висiв на темно-синьому небi. Поодинокi зорi прокидалися вiд сну. За мить господарi ночi пануватимуть навкруги, навiюючи солодку дрiмоту на зморених працею людей. Макар випив кухлик молока та й пiшов до хати. Добре, що нiч, i нiхто не заважатиме спогадам про далеке минуле.

 Через невидиму владу над людьми чоловiк позбувся найсокровеннiшого. Вiн так i не навчився кохати. Та вже нiколи й не навчиться — пiзно, коли тобi за сто  Надлюдина не здатна вiдчувати жаль, симпатiю, любов... Макар завжди мислив i дiяв правильно. Завжди допомагав тим, хто потребував допомоги: не через спiвчуття до страждeнних, а тому, що так потрiбно.

 Дружин вибирав, як товар у лавцi. Надавав перевагу худеньким, невисокого зросту. Економним був. Дрiбненькi їдять мало i тканини на одяг їм треба не багато. Наречених видивлявся в тих родинах, де добре господарювали. Доньок багатiїв обминав. Знав, що там не все гаразд. Багатство, як i його власна сила, даремно не даються. 
 Найбiльший страх викликала вiдсутнiсть любовi у серцi жiнки. Що то буде, якщо дружина, як i вiн, буде позбавлена почуттiв?  

 Всього у Макара було чотири дружини. Довго вибирав. Коли стукнуло за п'ятдесят, зрозумiв, що вiдтягувати далi нiкуди. Хто ж знав, що вiн буде так довго жити на цьму свiтi?

 Перша дружина Килина прожила з ним зовсiм недовго. Разом з любов'ю вона вiддала Макаровi молодiсть i силу. Дуже швидко зiв'яла i покинула цей свiт. А Макар навiть не вiдразу зрозумiв, що в передчаснiй смертi Килини винний вiн сам. Не достатньо було однiєї любовi на двох. Пiсля втрати дружини зрозумiв, що її кохання було пеленою, за якою приховувались бiль i страждання нещасної жiнки. Намагався з другою дружиною бути щирим i добрим, однак цього виявилося замало. Нероздiлене кохання виплеснулось у любов до овдовiлого сусiда. Бачив Макар, що з того нiчого не вийде, то й не хвилювався. Сусiд також байдуже ставився до Дуньки, жалiв жiнку та i все. А вона, молода i вродлива, по вуха закохалася в хитрого чоловiка. Коли зрозумiла, що в порожнечу викинула своє кохання,  вирiшила вiддатися рiчцi. Тiло Дунi прибило до берега в сусiдньому селi.

 Чув тодi Макар рiзнi думки. Бiльшiсть людей спiвчували йому, а деякi запiдозрили чорнi сили. Та Цiлитель швидко розвiяв шкiдливi помисли. Уявною ганчiркою витер все непотрiбнe в людських головах... Владарювати чужими думками було легко; не знав, яким чином допомогти своїм.

 Одного разу покинув домiвку i подався до лiсу. Не давали спокою бурштиновi очi. Вiдчував на собi милий погляд. Не дiвчина, не олениця, а очi переслiдували Макара вдень i вночi. Знайшов те мiсце, з якого за красунею пiдглядав. Не було її. Не з'являлася. Скiльки часу пройшло... Можливо, загинула вже. Пiшов тодi Макар на крайнiсть. Вiдiрвався вiд тiла i на небi почав шукати кохану. Не подумав, що не повина бути душа Олесi серед людських душ... Бачив родичiв, сусiдiв, а своє волооке кохання так i не знайшов. Повернувся на землю щасливим. Вважав, що його oлениця i досi жива.