1

        -  Альонка, а ти вві сні часто літаєш?

        -  Часто…небо…воно…таке…таке…чисте…прозоре…пахуче…легеньке…

       -  А я літаю тільки по кімнаті, а прокидаюсь на підлозі…і тут же стоїть бабуся і бідкається:-«Ой горе-горе, знову Вірася з ліжка впала!»

Дівчатка стояли коло вікна, вкритого зорями, в нічних сорочках, готові до сну. Оленці одинадцять років, Вірасі шість.

– Альона, а ти ким будеш, коли виростеш?

– Археологом! Як Генріх Шліман і Борис Мозолевській. Знаєш, вважалось, що Троя – це лише міф, а Шліман знайшов руїни Трої, і довів, що все це було насправді – і Одісей, і Троянській кінь, і Елена Прекрасная… А Мозолевського вважали невдахою, він займався розкопками скіфських курганів – і все безрезультатно! І раптом – пектораль! Таке чудо! От би побачить!! Я буду дуже багато мандрувати по далеким країнам, знаходити стародавні манускрипти і розшифровувати їх! Але для цього треба багато чого знати!

Вірася зітхнула, захоплено слухаючи таку розумну старшу сестричку. Раптом скрипнули двері.

–Бабуся! – хором прошепотіли дівчатка і кинулись в ліжечка, і з головою вкрились ковдрами. До кімнати ввійшла бабуся – з білим, як сніг, гарним довгим волоссям, в білій нічній сорочці, і суворо зиркнула на ліжечка. Здавалось, що дівчатка міцно сплять. Бабуся похитала головою:

- Ай-я-яй, знову вікно фіранками не затулили, і місяць на ліжечка світить! Недобре…А дівчата і так непрості - то вві сні говорять, то серед дня сни бачать…ой горе-горе…

І бабуся, хитаючи головою, щільно затулила фіранки. Коли бабуся поправляла Вірасі ковдру, Вірася бачила, як бабуся замахала крилами, злетіла на гілку старої горобини, що росла під вікном, стала нанизувати великою голкою-циганкою зорі на нитку і співати:

- Пектораль! Пектораль!

А Оленка бачила, що на коврику лишились саморобні, з кожуха пошиті, волохаті бабусіні капці, а до шибки притулився метелик і думала:

Ночь придёт в мохнатых тапочках

Звёзды высыпав горошком

И прильнёт озябшей бабочкой

К освещённому окошку.

- Треба завтра записати в товстий коричневий зошит….

Зоряне небо поступово стає пурпурово-світанковим, а потім яскраво-голубим, полісським чудовим небом.

ВІД АВТОРА. Все, що я вам розповім, відбулось насправді, хоча тепер, через 25 років, навіть мені важко повірити, що це не вигадка.

ОЛЕНКА І НЕБО.

РАНОК.

Коли Вірася відкрила очі, то побачила те, що завжди бачила зранку: мама сиділа коло Оленчиного ліжка, і в одній руці у неї був шприц з голкою, а в другій ватка з спиртом. Мама і Оленка вдвох вибирали на спухлій, геть сколотій нозі місце, куди колоть укол. Справа була складною, бо на нозі місця живого не було від слідів голки.

– А може в другу ногу, мамочка? Оленка благально глянула на маму.

- Так в другу вчора кололи… Ну давай…

Оленка підняла сорочечку на другій нозі, але там було те саме. Оленка, поводила пальчиком по слідах уколів, а тоді підставила мамі руку вище ліктя.

– Сюди – твердо і спокійно сказала вона, і закусила зубами комір сорочечки. Коли мама зробила укол, Оленка відпустила комірець і, зустрівшись очима з Вірасею, сказала:

- Коли я виросту, то придумаю такі ліки від цукрового діабету, щоб нікому не треба було робити уколів! От якби я була останньою дитиною, яка хворіє цукровим діабетом!

СНІДАНОК.

На кухні бабуся смажила картоплю для всієї родини в великій пательні, а поруч на плиті в маленькій кастрюльці варилась гречка.

В великій кімнаті, заставленій книжковими полицями, сиділа за сніданком сім’я – тато, мама, бабуся, Альонка і Вірася. Всі дивились чорно-білий телевізор, де звучала бравурна радянська музика, показували Червону площу і диктор розповідав:

- В этот радостный весенний праздник тысячи рабочих и крестьян со всех уголков Советского Союза вышли на улицы Москвы с воздушными шарами и красными знамёнами, чтобы продемонстрировать солидарность с трудящимися всего мира! Пролетарии всех стран, объединяйтесь! Мир, Труд, Май!

Поки дорослі дивились на екран, сестрички втихаря мінялись їжею: Оленка підкладала Вірасі гречку, а Віра Оленці – смажену картоплю. Коло Оленки задзижчав комар.

– Не кусай мене! – попросила вона. – у мене кров з цукром, діабетом захворієш!  А! – здогадалась вона. - Ти спеціально хочеш захворіти діабетом, щоб тобі по карточці в магазині видавали гречку? Тобі картопля набридла?

Всі за столом засміялись, а мама сказала.

– В цьому місяці вже видавали, все одно не получить!

А Вірася так засміялась, уявивши, як комар летить з торбою гречки, що хитнулась на стільці, заділа розчепіреною долонею чашку і….

-Як завжди. – констатувала факт мама.

- Якби ти хоч раз сіла за стіл і нічого не перекинула. – додав тато.

А бабуся швидко побігла на кухню за ганчіркою і стала прибирати, приголошуючи: ой горе, горе….

Вже вдягнуті в парадні шкільні форми дівчатка крутились перед дзеркалом в «серванті», папа надував кульки, мама взувала білі лаковані туфлі, а по телевізору кричали: -Ура! Ура!...

-Ура, ура, - бурчала бабуся на кухні –В жопі діра! Комуняки кляті!

– Бабусю, а чого комуняки кляті? – спитала Вірася, просунувши голову в кухонні двері.

– Ах ти тюлька мала! Да хто тобі таке сказав? Я кажу: комунізм прекрасний! Так вас в школі вчать? Ото йди і вчись!

За вікном кухні, на протилежному боці вулиці, великий залізний бігбордт: «СССР – оплот сил, мира и прогресса!»

ПАРАД.

Вулиці, шо ведуть до площі провінційного містечка, геть запруджені святково вбраним народом з кульками і червоними прапорами.