1

Ця книжка абсолютно документальна. Ви мабуть не повірите. Але це найправдивіша розповідь про найневідомішого, але СПРАВЖНЬОГО поета України. Оленочка прожила 29 років. Втратила зір в 19 років через хворобу - цукровий діабет. Але ця книга - про силу, про стійкість і мужність. Я написала її досить давно, але зараз, коли так багато молодих, красивих, втрачають на війні руки, ноги, очі , жертвуючи їх для нас, я хочу їх підтримати. Ні, їх хоче підтримати надзвичайно творча особистість, вражаюче мужня людина - моя сестра Оленка.

Це розповідь про Оленку і небо.

-  Альонка, а ти вві сні часто літаєш?

        -  Часто…небо…воно…таке…таке…чисте…прозоре…пахуче…легеньке…

       -  А я літаю тільки по кімнаті, а прокидаюсь на підлозі…і тут же стоїть бабуся і бідкається:-«Ой горе-горе, знову Вірася з ліжка впала!»

Дівчатка стояли коло вікна, вкритого зорями, в нічних сорочках, готові до сну. Оленці одинадцять років, Вірасі шість.

– Альона, а ти ким будеш, коли виростеш?

– Археологом! Як Генріх Шліман і Борис Мозолевській. Знаєш, вважалось, що Троя – це лише міф, а Шліман знайшов руїни Трої, і довів, що все це було насправді – і Одісей, і Троянській кінь, і Елена Прекрасная… А Мозолевського вважали невдахою, він займався розкопками скіфських курганів – і все безрезультатно! І раптом – пектораль! Таке чудо! От би побачить!! Я буду дуже багато мандрувати по далеким країнам, знаходити стародавні манускрипти і розшифровувати їх! Але для цього треба багато чого знати!

Вірася зітхнула, захоплено слухаючи таку розумну старшу сестричку. Раптом скрипнули двері.

–Бабуся! – хором прошепотіли дівчатка і кинулись в ліжечка, і з головою вкрились ковдрами. До кімнати ввійшла бабуся – з білим, як сніг, гарним довгим волоссям, в білій нічній сорочці, і суворо зиркнула на ліжечка. Здавалось, що дівчатка міцно сплять. Бабуся похитала головою:

- Ай-я-яй, знову вікно фіранками не затулили, і місяць на ліжечка світить! Недобре…А дівчата і так непрості - то вві сні говорять, то серед дня сни бачать…ой горе-горе…

І бабуся, хитаючи головою, щільно затулила фіранки. Коли бабуся поправляла Вірасі ковдру, Вірася бачила, як бабуся замахала крилами, злетіла на гілку старої горобини, що росла під вікном, стала нанизувати великою голкою-циганкою зорі на нитку і співати:

- Пектораль! Пектораль!

А Оленка бачила, що на коврику лишились саморобні, з кожуха пошиті, волохаті бабусіні капці, а до шибки притулився метелик і думала:

Ночь придёт в мохнатых тапочках

Звёзды высыпав горошком

И прильнёт озябшей бабочкой

К освещённому окошку.

- Треба завтра записати в товстий коричневий зошит….

Зоряне небо поступово стає пурпурово-світанковим, а потім яскраво-голубим, полісським чудовим небом.

ВІД АВТОРА. Все, що я вам розповім, відбулось насправді, ще в ті часи, коли Україна була в складі Радянського союзу і більшість людей в маленькому місті Щорс, в якому і відбулись ці події, говорили російською мовою. Це книжка про те, як Україна стала незалежною. Документ про початок.  Хоча тепер, через 30 років, навіть мені важко повірити, що це не вигадка.

ОЛЕНКА І НЕБО.

Розділ 1.   РАНОК.

Коли Вірася відкрила очі, то побачила те, що завжди бачила зранку: мама сиділа коло Оленчиного ліжка, і в одній руці у неї був шприц з голкою, а в другій ватка з спиртом. Мама і Оленка вдвох вибирали на спухлій, геть сколотій нозі місце, куди колоть укол. Справа була складною, бо на нозі місця живого не було від слідів голки.

– А може в другу ногу, мамочка? Оленка благально глянула на маму.

- Так в другу вчора кололи… Ну давай…

Оленка підняла сорочечку на другій нозі, але там було те саме. Оленка, поводила пальчиком по слідах уколів, а тоді підставила мамі руку вище ліктя.

– Сюди – твердо і спокійно сказала вона, і закусила зубами комір сорочечки. Коли мама зробила укол, Оленка відпустила комірець і, зустрівшись очима з Вірасею, сказала:

- Коли я виросту, то придумаю такі ліки від цукрового діабету, щоб нікому не треба було робити уколів! От якби я була останньою дитиною, яка хворіє цукровим діабетом!

Розділ 2.  СНІДАНОК.

На кухні бабуся смажила картоплю для всієї родини в великій пательні, а поруч на плиті в маленькій кастрюльці варилась гречка.

В великій кімнаті, заставленій книжковими полицями, сиділа за сніданком сім’я – тато, мама, бабуся, Альонка і Вірася. Всі дивились чорно-білий телевізор, де звучала бравурна радянська музика, показували Червону площу і диктор розповідав:

- В этот радостный весенний праздник тысячи рабочих и крестьян со всех уголков Советского Союза вышли на улицы Москвы с воздушными шарами и красными знамёнами, чтобы продемонстрировать солидарность с трудящимися всего мира! Пролетарии всех стран, объединяйтесь! Мир, Труд, Май!