3. Останній раз

Привіт, мої любі! Вчора трохи не встигла з фотками, показала їх лише в інстаграмі, тому влаштовую вам невеличку екскурсію описаними локаціями сьогодні перед главою)))

Фото мої особисті, зроблені вчорашнім вечором, 19.12.24)))

Отож, різдвяна локація біля фонтану Садко

Вигляд на вулицю Харківську, ялинка зараз у мене за лівим плечем

Вулиця Соборна (про неї буде пізніше, проте якщо вже все, то все)

Додам сюди ще трохи місцевих родзинок, про яких не буде в оповіданні:

Альтанка - символ Сум (справа від неї видніються ялинки - то якраз фонтан Садко, за спиною у мене Театральна площа)

А оскільки суми вважаються цукровою столицею  України, то ось вам Пам'ятник цукру

Ну і, власне, Театральна площа, де відбуватиметься основна дія (зліва сірий куб - то театр Щепкіна, справа ж, під дальньою багатоповерхівкою, жовті вогники - кав'ярня "Be happy"

І ось вона, кав'ярня, до якої вже поспішає Оленка

Ось і все))) Пишіть у коментарях, чи вам сподобалося?

А поки - приємного читання!

Кав’ярня зустріла мене теплом та усмішками знайомих офіціантів.

— Привіт! — озвалася Ангеліна. — Ти якраз вчасно! Ми щойно зварили смачнющий глінтвейн.

— Я ж не вживаю, — похитала головою, вмощуючись за столиком. — Мала би вже запам’ятати!

— От тому й пропоную, бо пам’ятаю. Він безалкогольний! На основі виноградного соку. М-м-м, бери, не пошкодуєш, — дівчина аж очі примружила від уявного задоволення.

А я зі сміхом погодилася.

— І тістечко на власний розсуд, — додала до замовлення.

І поки Ангеліна пішла збирати те все, я витягла із сумки іграшкового оленя та за традицією посадила його на краю столу. От мені й компанія!

Офіціантка скоро повернулася з тацею, на якій парувала величезна склянка бордового напою, а зверху плавало кілька сушених скибочок апельсина та лавровий листочок. І так запаморочливо пахло корицею та спеціями, що я ледь дочекалася, поки Ангеліна поставить моє замовлення на стіл переді мною, і я зможу зробити перший шпаркий ковток!

— Обережніше! — засміялася дівчина, коли я зашипіла від гарячого напою. — Казала ж тобі, щойно зварили!

Я лише пирхнула, бо ж вона мала рацію, обпечений язик був цьому підтвердженням.

— Щось ти, оленю, — звернулася офіціантка до моєї іграшки, — зовсім не справляєшся зі своїми обов’язками: не бережеш хазяйку. Треба їй іншого кавалера підшукати, який би оберігав її! А в оленя ім’я є? — запитала вже у мене.

— Ну звісно! — пирхнула я. Адже всі мої олені мали власне ім’я. У мене були: Рудик, Блискавка, Горішок та Джингл. — Познайомся, це Степко́.

— Рада знайомству, — цілком серйозно мовила Ангеліна. — Ну так ось, Степку. Ти ж магічний олень? А сьогодні переддень Різдва. Треба виконати потаємне бажання твоєї хазяйки й знайти їй нарешті хлопця. Впораєшся?

— Та немає в мене такого бажання! — я аж засміялася від абсурдності її висловлювання.

— Я ж кажу, потаємне! — вона аж палець догори підняла. — Але Степко його знає і справдить, еге ж? — дівчина підморгнула і пішла до іншого столика, приймати наступне замовлення.

А я хоч і не любила, проте все ж сиділа і деякий час усміхалася, дивлячись у вікно. Поки не спіймала у ньому власне відображення. Тоді вже й усмішка пропала, та і я повернулася до власного глінтвейну та десерту.

Сьогодні Ангеліна порадувала мене якимось чудом у формі фіолетової блискучої крапельки, лиск її підкреслювався золотавим круглим диском, на якому вона стояла, і від якого відбивалася. Зверху була вичавлена невеличка ляпка крему та покладена паличка кориці. Аж шкода було куштувати та псувати таку бездоганну красу.