Четверта частина

Портал

Добігши швиденько до центру хлопці дійсно виявили якесь суттєве пожвавлення серед місцевого населення.

Люди збиралися у купки та щось дуже активно один одному доводили, вимахуючи на всі сторони руками.

Ці голосні диспути точилися буквально на кожному більш менш людному майданчику.

Підійшовши до однієї з таких груп місцевих балакунів хлопці підслухали, що мова йшла про якихось незрозумілих прибульців у настегнових пов’язках, які розбіглися по всьому Олексіївську. Один з учасників майже гайдпарківського дискусійного майданчику з тремтінням у голосі та вимахуючи руками на всі сторони доповідав землякам як він сам щойно, годину тому, бачив такого прибульця на Кобіжчі (це вулиця така).

Видно було, що для цього лектора донести до небайдужих земляків таку важливу новину було майже справою життя. Адже він звик, що вдома до його патякувань ані дружина, ані діти ніколи не прислухаються. А тут – така увага, зоряний час – навколо зібралося аж семеро людей і з великим піітетом його слухають.

Слухаючи цей спіч, Андрій краєм ока помітив, що їхній підкоп коло пам’ятника так і лишився за імпровізованою огорожею з червоної стрічки та дрючків, до яких вона була прив’язана, ніким не займаним.

Жахливо важлива новина про прибульців відволікла місцеве населення Олексіївська від буденних робіт комунальників -  підкопу під центральний пам’ятник міста.

І тут відбулася річ, яка спочатку здалася Андрію глюком, але потім він зрозумів, що це був цілком матеріалістичний факт. З підкопу виліз якийсь чувак зі шкірою темного кольору, голий, ошелешено почав крутити головою по сторонах, а потім миттєво кудись чкурнув у сусідній провулок.

«Йохарний театр», подумав тільки Андрій.

Покликавши Борьку відійти трохи подалі від скупчення місцевих, Андрій почав йому показувати пальцем у бік пам’ятника та пояснювати, що він побачив. Борька тільки й встиг вимовити, «Ой йо», - коли з підкопу вистрибнув ще один прибулець, здоровий такий лобуряка, та почав ходити кругом пам’ятника, розглядаючи його, та смикаючи Шевченка за ногу. Може подумав, що той живий, просто срібною фарбою облитий.

Тут хлопці також помітили, що не одні вони спостерігають за цим лобурякою.

І почалося…

Гонитва за прибульцями

Раптом в одну мить відразу декілька збуджених олексіївців ломонулися на п’ятій швидкості до напівоголеного темношкірого прибульця.

Нетутешній хлопчина побачивши, що на нього летить декілька переполоханих місцевих, розвернувся та швиденько чпурнув в бік базару. Напрям було обрано зовсім невірний. Але він це зрозумів занадто пізно.

Вискочивши зі скверу, в якому знаходився пам’ятник Шевченкові, тепер уже з підкопом під нього, лобуряка опинився прямісінько на базарній площі, чим спричинив справжній фурор у місцевого населення. Особливо його поява вразила бабусю, яка ішла собі, тримаючи під пахвою молодого півника, щойно купленого на базарі. І тут на тобі – назустріч як чорт з табакерки вискочив величезний наче весь у сажі майже голий мужик. Бабця так і зойкнула. Півень, тим часом, скориставшись паузою та послабленням обіймів своєї нової господарки, швидко вислизнув у неї з рук та понісся на перехрестя, де спричинив аварію. Бо якийсь дядько на 412-тому Москвичі бачте, «не схотів давити такого гарного півня», - як він потім писав у поясненнях місцевим даїшникам, та здійснив зіткнення з газоном місцевого молокозаводу. Газон майже не постраждав, але оскільки Москвич упиляв йому прямісінько у молочну цистерну, по всьому перехрестю почали розливатися молочні ріки. Тобто, на ринковій площі завдяки появі папуаса, а то був справжній папуас, як з’ясувалося пізніше, здійнялася майже революція, як у вірші Тичини. Бо всі почали бігати, щось викрикувати. Хтось намагався набрати молока з понівеченої цистерни газона, яке струмком витікало на асфальт. Водій газона, чомусь став на безглузду оборону цього витікаючого молочного фонтану (та кому воно вже потрібно те молоко). Бабця волала за своїм щойно придбаним та раптово втраченим півнем. Пару душевнохворих, які часто тусувалися на ринковій площі, від переляку почали бігати навкруги молоковозу, заламуючи собі руки та висмикуючи волосся з голови цілими шматками.

Тим часом, директор базару, якому хтось з вулиці гукнув у вікна кабінету, що на площі облава, схопив всі свої облікові папери, в яких ховалася справжня чорна-пречорна бухгалтерія, вибіг та намагався втекти на своїй чорній Волзі, але не міг виїхати, бо перехрестя перегородив газон з витікаючою з нього молочною рікою, яка трохи згодом перетворилася на малесенький струмочок.

Директор ринку щосили тиснув на клаксон та вперто продовжував це робити, намагаючись посунути з перехрестя газон.

Коротше кажучи, на площі змішалося усе – люди, півень, молочні ріки, директор ринку із своєю чорною пречорною бухгалтерією, двадцятихвилинна власниця півня, божевільні та всі інші діючі особи, які в цей час потрапили на ринкову площу.

А папуас тим часом втік кудись на окраїну Олексіївська, ближче до Озера та лісу, і там змішався з віковими соснами.

Схоплені прибульці

Після таких гучних подій у справу мусила втрутитись місцева влада.

Спочатку закопали підкоп під пам’ятник, з якого вилазили папуаси.