Перша частина

Олексіївські скарби

Літні відпочинки

Маленьке містечко Олексіївськ.

На перший погляд простувате, тривіальне (більш модніше слово), як і багато інших невеличких райцентрів. Кілька тисяч жителів, церква, базар, центральна площа.

На центральній площі сквер, у сквері постамент. На постаменті протягом останнього сторіччя періодично змінюються пам’ятники, залежно від політичного моменту.

Спочатку на лавочці сидів Ленін, потім стояв Сталін. У п’ятдесятих Сталін поступився місцем Пушкіну, а вже в дев’яностих його місце зайняв, звичайно, Шевченко. Стандартний круговорот зміни епох.

Місцеві жителі неквапливо пересуваються по вулицях. Ритм життя у маленьких містечках уповільнений, особливо у порівнянні з великими стотисячниками, а тим більше з Києвом.

А куди людям поспішати. Життя триває – нащо його прискорювати та кудись весь час бігти. Воно саме наздожене.

На вулицях коло хвірток та парканів збереглися ще лави, на яких збираються місцеві бабусі та обмінюються останніми політичними та місцевими новинами.

Тобто, типове невеличке містечко.

В цьому містечку народився Андрій та жила його Бабуся.

Майже кожне літо, починаючи з молодших шкільних класів, Андрій приїздив до Олексіївська, щоб провести гарні сонячні місяці на городі пораючись серед картоплі, чи на розкладушці у дворі, гріючись на сонці та під’їдаючи яблука та груші, що росли прямо під боком. Тільки руку простягни.

І так з року в рік, до свого повноліття.

Немає ніяких турбот – відпочивай собі у своє задоволення. Ліс, озеро, прогулянки на свіжому повітрі у перерві між городом.

У лісі гриби, суниця. Змії правда іноді трапляються. Та то нічого, додатковий адреналін не завадить молодому зростаючому організму.

Майже бездоганний відпочинок, якби не настійливі Бабусині наполягання збирати жуків з картоплі хоча б раз на день.

Береш відро, ходиш по городу і струшуєш жуків у то відро. Велике відро – з нержавійки. І так десь з годину.

Потім заливаєш зібраних картопляних паразитів водою та засипаєш те все сіллю, щоб повиздихали.

А можна просто висипати, якщо їх небагато, прямо на землю та подавити ногами. До певного віку то звичайно буває прикольно. Але потім набридає. Тим більше купа брудних плям потім від колорадських кишок на землі. Бабусі це ніколи не подобалося. Адже вона завжди була акуратістка, як казали в Олексіївську.

Треба розуміти, що жуки бувають двох категорій. Молоді, які ще не мають панцира, та просто розовенькі в чорну цяточку, на вигляд як малі товсті хробаки. Ці не літають, а тільки повзають по листях та нещадно їх жеруть. Молодий організм потребує багато їжі. Коли їх ногами давиш, здебільшого бруд як раз від них.

Друга категорія – то вже дорослі колоради – з панциром, дещо схожі на маленькі кавуни, тільки жовто-чорного кольору. Ці літають, тому є великий ризик, що можуть втекти з відра. З ними зівати не можна. Треба весь час струшувати відро, щоб жуки опадали на дно. Бо розлізуться.

Ще одне неприємне заняття – чистити курник. Хоча б раз на літо Андрію перепадало таке завдання від Бабусі. Вдіваєш на голову хустку, бо в курнику курячі блохи. Береш совкову лопату, залазиш у курник та починаєш відшкрібати куряче лайно від підлоги. А серуть кури, скажу я вам, нещадно. А що ж їм робити, коли вони в тому курнику живуть постійно, ночують і ще й ховаються якщо дощ, чи, наприклад, морозно стало на вулиці.

Коротше кажучи, зішкрібаєш лопатою лайно у відро та потім вивозиш то всьо на смітник. Бо курячі какуни на відміну від коров’ячих чи конячих не підходять як добрива для городу. Душе токсичні. Щось мабуть насправді у курей не те із травленням. Бо їдять наче нормальну їжу – зерно чи варену кашу. Але чому так токсично при цьому серуть – незрозуміло.

От такий невеличкий лікбез, хто не в курсі.

Так от – відпочинок в Олексіївську зазвичай дуже кайфовий, але не на все літо. Трохи набридає весь час просто гуляти, їсти фрукти та ганяти на вєліку (по олексіївському – на веломашині) по найближчих вулицях.

Тому Андрій намагався постійно знаходити собі нових друзів, щоб з ними проводити дні літнього відпочинку.

Зазвичай, це якісь діти, вони ж за сумісництвом далекі родичі. Ну це знаєте така категорія друзів – типу троюродний дядько, чи твій чотириюрідний плимінник, який тебе на два роки чомусь старший. Як таке може бути звичайній дитині не зрозуміти, племінник же має бути молодшим якщо мислити логічно. Але логіка у таких справах не працює.

Нажаль, як правило, всі ці варіанти з родичами також не забезпечують повністю задовільне коло спілкування для дитини. Бо мусиш з ним товаришувати скорше тому, що вони родичі, а не тому, що ти сам їх обрав у друзі. А хочеться ж самому обирати.

Тому Андрій в Олексіївську іноді нудьгував.

Але все це продовжувалось до того прекрасного моменту, коли вже маючи за плечима вісімнадцять років, не зустрів Борьку.

От тоді й почався справжній відпочинок. І тривало то цілий рік, про частину якого я вам тут і розповім.