Розділ 25: Дерев'яний сейф

Ніч опустилася на маєток Жевуських важкою, задушливою ковдрою. У маленькій каморці для прислуги, де пахло сирістю, кислим хлібом і мазкістю свічки, що догоряла, Олександра сиділа на краєчку вузького ліжка. Її серце калатало десь у горлі. Увесь день вона провела під перехресними поглядами наглядачів, відчуваючи себе мішенню у тирі. Але справжня небезпека чекала на неї просто зараз.

Двері скрипнули так тихо, що звук злився з нічним шелестом вітру за вікном. У проході з'явилася висока постать Юліана. На його обличчі застигла звична маска холодної зверхності, проте в очах гострим вогнем палала небезпечна зосередженість. Він швидко зачинив двері на засув і сів навпроти дівчини на дерев'яну скриню.

— Ванда готує пастку, — промовив він ледь чутним шепотом, нахилившись ближче. — Вона запідозрила Косача. Завтра вночі вона хоче виманити його до південної сторожки за допомогою фальшивої записки. Якщо Олексій клюне — його схоплять вартові, і тоді кінець усьому заколоту.

Олександра відчула, як холодний піт виступив на спині.

— Ми маємо попередити його! Як передати звістку? Навколо маєтку патрулі з собаками, а кожен мій крок контролюють!

Юліан витяг з-під свого розкішного темного плаща дерев'яний футляр для скрипки — той самий, з яким Саша не розлучалася ні на мить. Він поклав його на коліна дівчини й обережно відкрив клямки.

— Твоя скрипка — це не лише інструмент, — тихо сказав він, обережно підіймаючи оксамитову підкладку на дні футляра. — Це єдиний сейф у цьому маєтку, куди навіть управитель не наважиться зазирнути з підозрою, бо боїться пошкодити панську іграшку.

Під дерев'яною перегородкою ховався вузький, ретельно згорнутий у трубку сувій із цупкого паперу, перев'язаний тонкою шовковою ниткою. На ньому містився повний план пастки Ванди, розклад постів земської варти та шифровані інструкції для підпілля. Це були документи, заради яких графиня була готова перевернути всю губернію догори дригом.

— Завтра вранці, під час ранкової прогулянки до оранжереї, тебе відправлять збирати квіти для панських покоїв, — інструктував Юліан, пильно дивлячись їй у вічі. — Стежка пролягає якраз уздовж північного паркану, де росте густий чагарник дикої шипшини. На тому боці на тебе чекатиме вірна людина Олексія — старий пасічник Хома. Ти не повинна з ним розмовляти. Просто зачепися сукнею за гілку, наче випадково, і поки наглядач дивитиметься в інший бік, витягни папір із підкладки скрипки і просунь його крізь прути разом із ламаною гілкою. Хома зрозуміє.

Олександра обережно торкнулася пальцями холосного паперу. Усвідомлення того, що в її руках зараз зосереджена доля і самого Олексія, і всього повстання, на мить запаморочило їй голову. Але страх зник, поступившись місцем сталевій рішучості.

— Я зроблю це, Юліане, — твердо сказала вона.

— Я знаю, Сашо, — Юліан швидко повернув підкладку на місце зачинив футляр і підвівся. На його обличчі знову з'явилася крижана маска безжального пана. — А тепер спи. Завтра буде найтяжчий день у нашому житті. Пам'ятай про маску: якщо хтось запитає — ти просто лагодиш інструмент для моєї сестри.

Двері знову безшумно відчинилися і зачинилися. Олександра залишилася наодинці з темрявою та скрипкою, яка тепер стала зброєю в її крихких руках.