Розділ 19: Урок покірності

Наступного ранку сонце ледь пробивалося крізь високі вікна малої вітальні, розсіюючись у вишуканих візерунках пилу над старовинними меблями. Олександра стояла біля довгого дубового столу, заваленого стосами потьмянілих срібних канделябрів, таць та столових приборів. Її пальці, пошматовані вчорашньою працею біля казанів, тремтіли, коли вона намагалася вичистити дрібну різьбу на масивному срібному свічнику.

Вона чула його кроки задовго до того, як він увійшов. Юліан ступав важко, навмисно гучно, супроводжуваний двома наглядачами, які зазвичай ніколи не заходили в покої панів. Поруч із ними, перелякано озираючись, тупцював управитель, чиї очі шукали будь-який привід для покарання.

— Ну що, кріпачко? — голос Юліана прогримів у тиші вітальні, ставши несподівано різким і владним. — Сестра сказала, що ти вчора була надто повільною на кухні. Подивимося, чи маєш ти хоч якийсь хист до чистоти, чи твоє єдине вміння — псувати повітря в цьому маєтку.

Юліан підійшов до столу, вихопив із рук Олександри свічник і різко, майже з силою, тицьнув його їй під ніс. На металі все ще виднілися ледь помітні плями від вчорашньої сажі та воску.

— Це ти називаєш чистим? — гаркнув він. — Ти, мабуть, гадаєш, що якщо ти колись тримала скрипку, то срібло само має блищати від твого дотику?

Він змахнув рукою, і свічник з гуркотом упав на паркет, покотившись під ноги управителю. Олександра мимоволі здригнулася, а наглядачі, побачивши таку грубість, схвально перезирнулися. Для них це був спектакль, що підтверджував статус «панської улюблениці» як нікчемної рабині.

— Стати на коліна! — наказав Юліан, і його очі, на мить зустрівшись із очима Саші, наповнилися холодом, у якому ховався вогонь. — Підніми його і чисти так, щоб я міг бачити своє відображення, інакше ти вилизуватимеш цю підлогу до самого вечора!

Олександра опустилася на коліна. Її сукня з грубого сукна вмить забруднилася, але вона не звернула на це уваги. Коли вона потягнулася за свічником, Юліан зробив крок уперед і наступив своїм дорогим, начищеним до блиску чоботом на край її ганчірки, притиснувши її до підлоги.

— Твоя праця — це ніщо, — продовжував він, навмисно голосно, для слуг. — Ти кріпачка, і твоє місце — в ногах. Якщо ти не вивчиш цього сьогодні, завтра я особисто нагадаю тобі про це в конюшні. Твоя шляхетність не варта й ламаного гроша в моєму домі.

Він нахилився так низько, що його обличчя опинилося в сантиметрі від її вуха. Слуги бачили лише суворого пана, що сварить недбайливу служницю, але ніхто не міг почути того, що він прошепотів, ледь ворушачи губами, прихованими тінню:

— Терпи. Вони дивляться. Я маю показати їм, що я ненавиджу тебе так само, як і Ванда, щоб ніхто не запідозрив зраду. Графік варти зміниться вночі, перевір підкладку в скриньці зі столовими ножами.

Олександра ледь помітно кивнула, продовжуючи інтенсивно терти метал. Її дихання було частим, очі затуманені вдаваною покірністю, але всередині вона відчувала шалений вир емоцій. Юліан різко відступив назад, відштовхнувши свічник ногою так, що той знову відлетів убік.

— Візьмись за це, — кинув він управителю, вказуючи на дівчину. — Нехай працює, поки руки не відсохнуть. Мені не потрібні ліниві кріпаки в моєму домі.

Він розвернувся на підборах і вийшов, залишивши по собі важку тишу. Управитель, задоволений «виховним моментом», підійшов до Олександри й грубо штовхнув її в плече.

— Чула пана? Працюй, бо ще й по голові отримаєш!

Олександра залишилася наодинці з купою срібла. Вона відчувала, як у грудях розквітає надія, попри біль у колінах і приниження. Вона була впевнена: підкладка в скриньці містила не лише інструкції, а й квиток до її майбутнього. Вона почала чистити срібло з подвоєною енергією, мовчки вибудовуючи в голові план, як непомітно дістатися до скриньки, поки наглядачі заклопотані іншими справами. Гра в ненависть стала найкращою зброєю в їхньому таємному протистоянні.